Контрольна робота з «Етика»

Вбиває солдат на війні та генерал, що віддає накази. Солдат, що вбиває ворога ризикує собою, бо також може бути вбитий і він готовий віддати на благо Батьківщини найцінніше, що в нього є – власне життя. Саме тому захисників Вітчизни прославляють як героїв, нагороджують, ставлять пам’ятники, прирівнюють до святих. Але солдати порушують біблейську заповідь "не вбий".

Вбиває людина, на яку вчинено  напад, і таке вбивство при самозахисті  не характеризується як зло. Таким чином, заповідь "не вбий" перетворюється у форму "там, де є пряма загроза  твоєму чи іншому життю – вбивай агресора".

У таких випадках фундаментальне веління високої моралі, трансформується, але не втрачає свого значення. Якщо є можливість не вбивати, то слід обійтись без цього. Навіть вимушене позбавлення життя іншої людини – моральне зло. Люди повинні невпинно шукати можливості уникати взаємного знищення, і вони це роблять, спираючись на моральний орієнтир "не вбий". Але все-таки, у сучасному світі, на жаль, поки не можна зовсім обійтись без насилля або хоча б загрози насилля, при протистоянні злу, але, по можливості, його треба зменшувати до мінімуму, інакше будь-яка блага справа може сама обернутися у зло.

5. Одне і теж саме явище може у одному випадку виступати як добро, а у іншому як зло. З одного боку науку розглядають як велике благо для людства. Вона дозволяє створювати зручності, збільшувати матеріальне благополуччя, позбавляє людей від страшних хвороб, подовжує життя, дозволяє раціонально використовувати простір та час. З другого боку, наука виступає як джерело зла. Вона створює техніку, що знищує природу, зброю масового знищення. Багато явищ соціальної культурної дійсності суперечливі і появляють то темну, то світлу сторону, а іноді обидві одночасно.
6. Як у етиці чітко визначенні критерії добра та зла, так і у кожної людини також визначенні ці поняття. Є заздалегідь якісь поставленні моральні норми та міри. Деякі люди не замислюються над другою половинкою однієї медалі, вони лише або творять добро, або чинять зло. А є люди які хочуть випробувати в собі межі цих критеріїв і з кожним разом підвищують цю планку. Наприклад для того щоб позбавити іншої людини життя треба прибрати моральні межі, які виховують нам батьки і соціум взагалі з дитинства. Багато ситуацій відбуваються у житті які заставляють переступити через себе, здвинути бар’єр власних переконань. Таким чином деякі люди які ніколи не творили умисного зла, іноді стають поганими через банальне переступання через цю тонку межу.
7. а) Люди можуть щиро вірити, що вони творять добро, у той час як їх дії об'єктивно обертаються злом. Наприклад, батьки, щиро люблячи свою дитину і бажаючи їй добра, можуть настільки відгородити дитину від життя з його проблемами, що дитина виросте зовсім непристосована до складностей реальних людських відносин. Або напроти, дуже сучасні батьки принципово надають своїй дитині повну самостійність, до якої вона поки ще не готова. У результаті такої "доброти" дитина потрапляє у погану компанію, а сім'я буде рвати на собі волосся, бо вони "хотіли як краще".

б) Часто трапляється, коли явища, які на перший погляд є безперечним злом, насправді можуть виявитися добром. Лікування, що проводить лікар, може бути болісним, але результатом буде одужання. Ліки можуть бути гіркими, але корисними. Суворе виховання дає гарні плоди: виростає особистість, що може керувати собою, самостійна та сильна, готова до самостійного життя. Хоча тут, як і у всьому іншому, треба знати міру. Занадто суворе виховання та муштра – дуже шкідливі, вони породжують негармонійний внутрішній світ.

Усіляке явище перевіряється часом, і об’єктивну оцінку йому можуть дати лише інші покоління, коли вчинені діяння можуть бути оцінені спокійно та правильно.

2. Почнемо з того, що єдиної думки, яка б могла визначити поняття бездіяльністі немає. Особливо дискутується проблема виявлення волі у випадках недбалого ставлення до наслідків, зокрема коли людина забула здійснити певну дію.

Чітко сформулював свою позицію  з цього питання А.А. Піонтковський: «Дія або бездіяльність особи  є вчинком, що виражає її волю».

Так само категорично висловлюється  і протилежна думка. Так, В.Б. Малінін  стверджує, що бездіяльність не слід пов’язувати зі свободою волі. Однак можна зазначити про серйозну невідповідність даної тези позиції самого ж автора. Адже, як вважає В.Б. Малінін, «бездіяльність породжує соціальну та моральну пасивність». Але поза волею про моральність, як і про неморальність, навіть не може і йтися.

Оскільки з приводу  волимості бездіяльності існують  прямо протилежні погляди, одного лише твердження про те, що воля і при  необережній бездіяльності має  місце, замало. Тож розглянемо їх.

На думку В.Н. Кудрявцева, при бездіяльності поведінка перебуває під актуальним або потенційним контролем свідомості та волі особи . Услід за В.Н. Кудрявцевим й інші дослідники прирівнюють можливість усвідомити певні обставити та виявити свою волю з самою волимістю. На таких уявленнях ґрунтуються поняття «потенційне усвідомлювання», «потенційний вольовий контроль», яким протиставляють волимість «актуальну», тобто таку, що справді має місце.

Отже, зовнішню бездіяльність утримання цілком можливо розглядати як «внутрішню дію».

Та в ситуації, коли людина забула виконати свій обов’язок, становище інше. У такому разі вже складно сказати, що особа утрималась від виконання дії, оскільки утримання передбачає момент свідомої відмови від її виконання, етап прийняття рішення, тобто прояв внутрішніх вольових зусиль. Усього цього при «забудькуватості», здавалося б, немає. Як бачимо, для обґрунтування волимості ситуація, коли людина забула зробити те, що від неї вимагається, є найбільш складною.

Тож якщо підводити підсумки, то, на мою думку, можна вважати  моральним вибором людини факт бездіяльності, а значить цілком припустимо, що даний факт морально засуджується.

3. Щодо мене, я більше схиляюся до другого трактування. Звичайно, що якщо ти не будеш замислюватися над тим які засоби ти обираєш для виконання власної цілі, то для її досягнення піде набагато менше часу. Але чи буде тоді така мета такою ж бажаною? Адже «використання руйнівних засобів призводить до перетворення і самої мети…». Перша концепція добре виражалась у стародавній релігії, коли заради загального спасіння, заради Бога та церкви, люди йшли війною на інші країни. Було пролито багато крові та вбито невинних людей заради сумнівної мети. На мою думку, тут чітко видно що «Мета не виправдовує засоби», але саме під цим гаслом і вирушали у Христові походи.
4. Я вибираю варіант б), тому що усі засоби досягнення цілі повинні, в першу чергу, бути моральними. Якщо ти не рахуєшся з морально – етичними нормами, а вибираєш засоби досягнення мети аморальні, то рано чи пізно зрозумієш, що по суті ти вчиняєш зло. А це в першу чергу не правильно. Я не кажу, що всі засоби повинні буди правильними, з точки зору етики, таке, на мою думку, не можливо, адже іноді (як зазначалося раніше) ти нібито вчиняєш добре, а це перетворюється на зло. Можливо десь допустимі аморальні вчинки, але вони повинні буди осмисленні, зважені та вирахуванні з % відношенням до скоєного зла.