Причини підйому економіки Китаю

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

 

 

 

 

Факультет міжнародної економіки та менеджменту

 

 

 

Кафедра міжнародного менеджменту

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна робота

з дисципліни «Глобальна економіка» на тему:

«Причини підйому економіки Китаю»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка V курсу, 10-ї групи,

спеціальності 8503

денної форми навчання

Козачок  Вероніка Анатоліївна

Перевірила:

Тимків Ірина Валеріївна

 

 

 

 

 

 

 

Київ - 2014

Китай є найбільшою країною світу за чисельністю населення й третьою за розмірами території. В останню чверть минулого століття Китай показав надзвичайно високі темпи розвитку й стрімко наблизився до найпотужніших в економічному відношенні країн. Зростає його геополітична вага. Китай перетворюється на один із визначальних факторів розвитку світової економіки.

За розмірами ВВП, розрахованими за ПКС (паритетом купівельної спроможності), Китай посідає друге місце в світі після США станом на 2013р. (Китай - 13 395 млрд. дол., США – 16 800 млрд. дол.).

Проте за прогнозами МВФ, вже під кінець 2014 року Китай може обігнати по розміру економіку Сполучених Штатів і вийти на перше місце у світі. До кінця 2014 року ВВП Китаю по паритету купівельної спроможності (ПКС) складе $17,6 трлн, а ВВП Сполучених Штатів становитиме $17,4 трлн. Причина такого росту в збільшенні доходів населення за рахунок кредитування, а також зміни методів статистичного підрахунку владою країни. Втім, бурхливий ріст поки не вирішує основних проблем в економіці Піднебесної.

Китай займає перше місце у світі за видобутком вугілля, виробництвом чорних металів, цементу, велосипедів, зерна, бавовни, м’яса, мінеральних добрив, бавовняних тканин, одягу, взуття, за поголів’ям свиней, виловом риби. Друге місце він посідає за виробництвом електроенергії, хімічних волокон, вовняних тканин. Третє - за виробництвом шовкових тканин, сої. Китай також знаходиться серед лідерів за виробництвом металорізальних верстатів, устаткування для гірничошахтної та металургійної промисловості, локомотивів та вагонів, цукру, чаю.

Економічні здобутки Китаю стали можливими, насамперед, завдяки економічним реформам, ефективній економічній політиці уряду, вдало обраним стратегіям розвитку країни.

Сучасні економічні стратегії Китаю беруть початок з 1978 року, коли було проголошено курс на економічну реформу, в основу якої покладалися перебудова відносин власності й формування соціалістичного ринку. Реформа має довготерміновий характер й здійснюється у три етапи:

1. до 2000 року планувалося збільшити валову продукцію промисловості і сільського господарства у 4 рази, забезпечити досягнення середнього достатку життя народу;
2. до 2021 року – підняти Китай до рівня середньорозвинутої країни;
3. до 2049 року – перетворити Китай на високорозвинуту державу.

Активне включення Китаю в глобальні процеси й бурхливе зростання його економічного потенціалу перетворює його не тільки в регіональний, але й в глобальний чинник розвитку світової економіки. Сьогодні стратегічна політика КНР так чи інакше відбивається на економіці багатьох країн, в тому числі України.

Геоекономіка світового лідера

Для розуміння причин китайських успіхів необхідно знати особливості китайської цивілізації, у чому полягає її унікальність.

Основне китайське диво, яке, на перший погляд, не стосується китайських досягнень останніх двох десятиліть, полягає у самовідтворенні китайської нації, що відбувалося у вкрай несприятливих умовах. Повені, землетруси, посухи, повстання, війни, голод, вороже оточення - кожне з цих явищ могло б стати причиною загибелі етносу. Однак китайців усі ці напасті загартували, виховавши такі риси національного характеру, як працьовитість і наполегливість.

Жителі Піднебесної донині вважають Китай центром світу, а інші країни - периферією.

Ще одне диво - китайська культура. Китайці мають власний, відмінний від інших народів, погляд на світ. Непорушними є їх повага до своєї країни, шанування власних національних традицій. Основою при цьому слугує ключове поняття держави. У жодній культурі світу шанування предків не набуло такого впливу на духовне життя, як у Китаї. Шанобливість і повагу до батьків визнано основними чеснотами, на яких тримається правильний, з погляду китайців, державний устрій.

Система духовно-моральних цінностей охоплює різні погляди й моделі поведінки в між цивілізаційних взаєминах, які ґрунтуються на поєднанні ідей і моральних норм конфуціанства, даосизму, легізму та буддизму і вирізняються високим ступенем толерантності і сприйнятливості при збереженні самобутності та самостійності. У Китаї ніколи не було релігійних воєн, що підтверджує тезу про толерантність китайців.

Століття насадження конфуціанства були настільки ж важливими для підйому Китаю та інших держав Східної Азії з економікою, яка швидко зростає, як протестантизм у підйомі капіталізму для Заходу. Таке порівняння є умовним, проте воно дає змогу зрозуміти роль конфуціанства в житті китайців.

Успіх китайських реформ

Економічні успіхи Китаю стали можливими насамперед завдяки відродженню мотивації до праці мільйонів людей. Розпочавши реформу із села, де мешкало 90% населення Китаю, китайський лідер Ден Сяопін заручився їх підтримкою. Перенесення ним уваги з ідеології на реформування економіки, підвищення життєвого рівня народу обумовило його концепцію "глобальної реформи", суть якої становив курс на соціалістичну модернізацію і відкритість зовнішньому світові.

Китай потребував інвестицій і нових технологій. Політика відкритості мала на меті поступово розв'язати ці завдання. Починаючи з 1980 p., у приморських районах Китаю було створено 5 спеціальних економічних районів. У 1984 р. статусу "відкритих" набули ще 14 приморських міст. З часом утворилася "приморська смуга відкритості", до якої почав надходити спочатку капітал китайців-емігрантів, а потім, коли з'явилася впевненість у надійності та високій прибутковості капіталовкладень, і західний капітал. Було сформовано необхідну законодавчу базу, фінансову і промислову інфраструктури, ефективно діючі адміністративні установи. За 1979-2004 pp. Китай отримав 743,6 млрд доларів США іноземного капіталу, з яких 560,4 млрд доларів США становили прямі іноземні інвестиції. Серед інвесторів були бізнесмени і компанії 170 країн.

Секрет успіху реформ полягає в комплексі підходів до реформування, основними з яких є такі:

1) вироблення власного  шляху залежно від конкретних  реалій кожної країни. Не варто  механічно копіювати чужий досвід. Реформи не можуть бути проведені моментально (Китай не застосовував "шокової терапії" і тотальної приватизації);

2) врахування гармонійної  єдності і масштабів реформування, темпів розвитку і міри навантаження  на суспільство, прагнення до  прогресу при збереженні стабільності. Важливими є питання про зв'язки між реформою, розвитком і стабільністю. Реформа - рушійна сила розвитку, розвиток - ціль реформи, стабільність - основна передумова реформи і розвитку;

3) одночасне здійснення  економічної і політичної реформ. Однак темпи політичної реформи  порівняно з економічними перетвореннями  мають бути значно нижчими;

4) виявлення ролі ринкових  механізмів для забезпечення  динамічності економічного розвитку  країни, поліпшення якості макрорегулювання (Китай намагається розвивати  переваги ринкової економіки  і звести нанівець її витрати);

5) приділення основної  уваги науці й освіті для  того, щоб домогтися прориву в  науці і стати світовим науково-технічним лідером;

6) збереження національної  самобутності, боротьба з корупцією  і злочинністю.

Перспективність китайської моделі реформ забезпечується її відповідністю сучасним прогресивним тенденціям розвитку світової економіки. їх сутність полягає у відмові від орієнтації на цінності споживчого суспільства. Укорінення ринкових відносин на національному ґрунті Китаю передбачає їх узгодження із принципами конфуціанської етики, коли досягнення особистого успіху й вигоди поєднується з інтересами процвітання батьківщини і зміцнення престижу своєї нації, пошуком гармонійного співіснування традицій і модернізації, особистої і суспільної вигоди.

За 27 років реформ Китай збільшив економічний потенціал більше ніж в 11 разів. За розміром ВВП він поступається лише США, Японії та Німеччині, випередивши Велику Британію, Францію, Італію і Канаду. За той самий час зовнішньоторговельний обіг КНР зріс більше ніж у 70 разів за середнього темпу зростання 16% щорічно. Розширився внутрішній ринок за рахунок збільшення купівельної спроможності китайців. Кількість людей, які жили в умовах бідності, зменшилася з 250 до 26 млн. Підвищився матеріальний рівень, і народ почав витрачати більше.

Китай щорічно імпортує товарів на суму 0,5 трлн. доларів США, на нього припадає половина експорту сусідніх країн. Це означає, що Китай вже став "локомотивом" сталого зростання економіки регіону.

За 2000-2020 рр. керівництво Китаю планує збільшити ВВП країни в 4 рази. Розмір ВВП на душу населення сягне 3000 доларів США. Китайські фахівці вважають, що так само, як XIX ст. було століттям Великої Британії, XX ст. - США, XXI ст. буде століттям Китаю.

На шляху від регіонального до світового лідерства

Швидкий розвиток Китаю почався наприкінці 70-х років XX ст. За цей час ВВП країни зростав у середньому на 9,3% щорічно - з 147,3 млрд. доларів США в 1978 р. до 1,7 трлн у 2004 р. Частка Китаю у світовій економіці збільшилася з менше ніж 1% до 4%. Рівень бідності знизився з 30% до 3%. Отже, в соціально-економічному житті Китаю досягнуто істотного прогресу завдяки реформам і відкритості зовнішньому світові. Особливою є роль Китаю, який називають "світовою фабрикою", на світовому споживчому ринку. Відповідно до статистики, за два десятиліття недорогі товари китайського виробництва дали змогу американським споживачам заощадити 100 млрд. доларів США на покупках. Китай замість США став першим за обсягом експортним ринком Республіки Корея, Японії, Сінгапуру та інших азійських країн. Китай сьогодні зацікавлений у мирі, стабільності і співробітництві, необхідних для економічного будівництва.

Економічні успіхи Китаю стали можливими значною мірою завдяки його ефективному зовнішньополітичному курсу. КНР прагне мати дружні відносини з усіма країнами, перш за все з тими, що розвиваються. Найбільше уваги у Китаї приділяють сусіднім країнам.

Перетворення Китаю на світову державу неоднозначно сприймають у самому Китаї і за його межами. Для китайців це насамперед природний процес відродження давньої країни-цивілізації. Захід сприймає підйом Китаю як виклик. Багатьом китайцям важко зрозуміти, що їхнє прагнення зробити батьківщину настільки сильною і багатою, як інші розвинуті країни, може викликати у когось побоювання. Деякі західні дослідники великої стратегії Китаю розглядають його піднесення як загрозу існуючому світоустрою. Подібне зіткнення двох різних підходів часом породжує відчуження і ворожість. З огляду на цю обставину Китай до середини 90-х років XX ст. приховував свої можливості.

Приблизно з 1996 р. китайські керівники стали поступово відмовлятися від настанови на скритність і реалізовувати нову концепцію безпеки, основану на співробітництві і взаємодопомозі. Така лінія пояснюється тим, що Китай досяг значних успіхів у економічних реформах, а після вступу до СОТ почав швидко розширювати зовнішньоекономічні зв'язки.

З погляду деяких китайських дослідників стратегії Китаю, світ нині переживає перехідний етап, на якому єдина наддержава співіснує з багатьма сильними державами. Теорія багатополярності припускає, що дистанція між ними буде скорочуватися і кількість сильних держав з часом зросте. Серед сильних держав виділяться найсильніші, між якими пошириться тенденція до регіоналізації.

Відповідно до концепції багатополярності Китай зміцнює економічні, політичні і культурні позиції в Азії (у Східній, Південно-Східній Азії і в усьому Азійсько-Тихоокеанському регіоні), які є своєрідним плацдармом для перетворення Китаю з регіональної держави з глобальним впливом на державу світового значення.

Завдяки багатобічному співробітництву Китаю з азійськими державами формується зона стратегічного продовження китайської економіки. Політичне й економічне лідерство Китаю в Східній Азії може сприяти поширенню традиційної китайської культури й утворенню системи азійських цінностей на основі конфуціанської культури. Стаючи ядром інтеграції Східної Азії, Китай починає поступово заміщати Японію і Сполучені Штати Америки. Цей процес опирається на зростаючу китайську економіку. Одним із свідчень такої тенденції є можливість вільно купувати в деяких країнах Південно-Східної Азії товари за китайські юані.