Інфраструктура ринку

     Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків – не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана на певні цілі.

     На основі  викладеного можна дати таке  політекономічне визначення валютної біржі: це установа, в якій у процесі торгівлі іноземними валютами, підтримки центральним банком ринкового курсу національної валюти між учасниками виникають відносини економічної власності з приводу привласнення доходів, що виникають в наслідок коливання валютних курсів, курсової різниці, спекулятивних операцій на цьому ринку тощо.

     В Україні  протягом 1991-2004 рр. створено 458 бірж, серед  них універсальних 115, товарних і  товарно-сировинних – 244, агропромислових -30, фондових та їхніх філій -19, інших – 50. Обсяг укладених угод істотно зріс на всіх біржах протягом останніх років. Так, якщо у 1995 р. було укладено угод на 544 млн грн., то у 2004 р. – вже на 15 673,8 млн грн. Левову частку всіх угод складають угоди щодо сільськогосподарської продукції.

3. Банки та банківська система

     Основною ланкою  кредитної системи кожної країни  є банки, які здійснюють частину  кредитних і фінансових операцій.

     Банк – суб’єкт кредитних відносин, який володіє, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку у формі позичкового відсотка(с.305).

     Сукупність  різноманітних банків, що функціонують  у країні, утворює банківську  систему, яка є основою кредитної  системи. Діяльність банківської  системи спрямована на опосередкування  зв’язків між різними галузями економіки. Банки, перебуваючи у центрі ділового життя, здійснюють найрізноманітніші операції, пов’язані з рухом капіталів, організацією грошового обігу, фінансуванням господарств, валютно-кредитними відносинами, посередницькими послугами, управлінням майном тощо. Вони забезпечують господарську діяльність необхідними засобами, створюючи умови для організації ділового циклу.

     Сучасна банківська  система ринкового типу є дворівневою. Першим рівнем є центральний  банк, який реалізує грошово-кредитну  і валютну політику уряду, здійснює емісію, управляє офіційними валютними резервами: це банк держави та всіх інших кредитних інститутів. Другий рівень - комерційні банки, які забезпечують кредитно-розрахункове і фінансове обслуговування економіки. В єдності та взаємодії функцій банки є фінансовими установами, які опосередковують відносини економічної реалізації власності на гроші як на капітал – їх рух з метою отримання і присвоєння позичкового відсотка.

     Становлення  дворівневої банківської системи в Україні відбулося у три етапи:

1. Становлення та розвиток банківської системи (1991 - 1993). На цьму етапі відбувалися формування дворівневої структури, акціонування та приватизація банків, створення відповідної законодавчої бази, нагромадження досвіду НБУ щодо регулювання монетарної сфери, впровадження нових банківських технологій.

     Однак реформування  банківської системи випереджало  реформування економіки, наслідком  чого були значні тіньові обороти  капіталу, відплив його за кордон. Система страхування депозитів  і кредитів на той час не  діяла.

2. Стагнація (застій) та зростання кризи банківської системи (1993-1998). У той час відбувалися значне скорочення кількості банків, гальмування нарощування банківського капіталу, погіршення фінансового становища банків.
3. Стабілізація і деяке зростання доходів у банківській сфері (1999-дотепер). Загальна сума доходів за 2002 р., отриманих усіма банками, становила 11 303 млн грн., суттєво зросли кредити банків в економіку. У січні 2003 р. вони досягли 37 942 млн грн., що на 11 539 млн грн. більше, ніж на початок 2002 р.

     Сучасний етап  розвитку банківської системи  свідчить про тенденцію до  її стабілізації, що сприятиме  поглибленню впливу банківської системи на загальноекономічний розвиток України.

     Центральний  банк і його основні функції. Центральному банку належить  провідна роль у функціонуванні  банківської системи ринкового  господарства.

     Центральний  банк (ЦБ) – особлива фінансово-кредитна  установа, якій державою надано  право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту  і валютного курсу, зберігання  золотовалютних резервів держави(с.306).

     ЦБ як «банк  банків» є центральним фінансовим  органом регулювання макроекономічних  процесів.

     З точки  зору власності на капітал  центральні банки поділяють на:

• державні: їх капітал належить державі (Німеччина, Франція, Канада, Великобританія, Росія, Україна);
• акціонерні: капітал цих банків належить тільки приватним особам (США);
• змішані: капітал належить як державі, так і приватним особам (Японія, Бельгія).

Незалежно від того, кому належить капітал ЦБ – державі чи приватним особам, банк тісно співпрацює з урядом. Це не означає, що уряд безпосередньо регулює рух його капіталу. Найчастіше