Введення в курс “Основи економічної теорії”

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 08 Сентября 2013 в 17:35, реферат

Краткое описание

Зародження та розвиток економічної теорії

Предмет економічної теорії, основні завдання та функції

Методологія економічної науки

Прикрепленные файлы: 1 файл

зародження економічної теорії та етапи її розвитку.DOC

— 242.00 Кб (Скачать документ)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

З дісципліни “Основи  економічної теорії”

Тема: “Введення в  курс “Основи економічної теорії”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

План реферату

Введення в курс ОЕТ

 

 

 

 

 

 

  1. Зародження та розвиток економічної теорії

 

  1. Предмет економічної теорії, основні завдання та функції

 

  1. Методологія економічної науки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зародження економічної  теорії  та основні етапи її розвитку.

 

Історичний екскурс  у минуле економічної думки показує, що люди завжди прагнули теоретично усвідомити економічні умови свого існування, мотиви господарської діяльності, а відтак, розгадавши таємниці економічних процесів, спробувати управляти ними. Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної теорії.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на ушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430—355 рр. до н. е.), Платона (427—347 рр. .о н. є.), Аристотеля (384—322 рр. до н. е.), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. «Економікс» (домашнє господарство) —так називалася праця видатного мислителя стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обгрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Але не кожна економічна думка розвивається у систему  поглядів і стає економічним ученням. Ні в рабовласницькому, ні у феодальному суспільстві ще не існувало стрункої системи економічних поглядів на економічні процеси. Вона складається поступово в процесі історичного розвитку суспільства.

Могутнім поштовхом  до формування економічної науки  стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх ціх явищ, вивченні закономірностей функціонування економії в цілому. Врешті-решт постало питання і про джерела богатства націй і народів, груп людей, окремих осіб, засоби їх виміру.

Не відразу, суперечливо, але формується система погл ядів на всі ці питання. Відбувається і  становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкрет’є у праці “Трактат політичної економії” (1615 р.). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія. Назва ж походить від грецьких слів «пі літикос»—суспільний, державний і «ойкономія»—управління, домашнє господарство («ойкос» — дім, господарство, «номос» — закон).

Визначне місце в  історії політичної економії зайняло  вчення меркантелістів. Воно зародилось у XVI—XVII с у країнах Західної Європи. Виражаючи інтереси торгової буржуазії, це вчення було спрямоване проти феодалізму. У меркантелістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. Загалом же у меркантелістів переважав поверховий опис явищ процесу обігу. Вони не створили наукової системи. К. Маркс зазначав, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу  із сфери обігу .у виробництво  стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад  меркантелізму і виникнення класичної  буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623—1687 рр.,Англія) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694-1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На сню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа і праця. Ф.Кене в своїй праці «Економічна таблиця» (1758 р.) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Вищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників  англійської класичної школи  Адама Сміта (1723—1790 рр.) і Давида Рікардо (1772—1823 рр.). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обгрун-вати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінює і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмон-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Класики марксизму дали лише загальнотеоретичну модель суспільного розвитку. Вони прогнозували його можливості , виходячі з відомих їм економічних реальностей,і готових відповідей на деталі організації майбутнього  суспільства у них не було. Оцінюючи економічні погляди  класиків марксизму з сучасних позицій,слід визнати, що певні  їх висновки хоч і були правильними для свого часу, не витримали перевірки практикою і підлягають науковій переоцінці  сьогодні. Що ж до методології, то вона не застаріла і немає ніяких підстав від неї відмовлятися. Однак і обмежуватися нею не можна. Необхідно подолати кастову замкнутість науки, догматизм, відособленість від прогресивних економічних учень світу.

Наша країна розпочала  сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться  про перехід суспільно-економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними  діючими особами якого мають  стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних  країн, особливо розвинутих.

За своїм станом сучасна  економічна теорія світу надзвичайно різноманітна. Провідними напрямами є неокласицизм і неокейнсіанство. Неокласицизм розвиває основні ідеї класичної буржуазної політекономії (А. Маршал — Ангія, Дж. Кларк—США), неокейнсіанство (засновник Дж. Кейнс — Англія) розробляє концепції державно-монополістичного регулювання економіки.

Зближення неокейнсіанської теорії зростання з неокласичними  концепціями розподілу зумовило виникнення неокласичного синтезу.

Зростає також значення ліберального критичного напрямку нових  теорій. Це – теорії “троякої революції”, “нового індустріального суспільства” , в яких піднімається питання про утворення єдиного індустріального суспільства. Йдеться також про необхідність посилення перерозподілу доходів.

 

ПРЕДМЕТ I ФУНКЦIЇ ЕКОНОМIЧНОЇ ТЕОРIЇ

 

  Предмет економiчної теорiї

Кожна наука має свiй  предмет вивчення. З iншими спорiдненими  науками вона пов’язана через  об’єкт дослiдження: наприклад, сукупнiсть  економiчних наук об’єднується розглядом  проблем народного господарства. Цiльовою функцiєю кожної науки є  розкриття та пiзнання вiдповiдних об’єктивних законiв природи чи суспiльства. Для цього вона користується набутими в процесi iсторичного розвитку загальнонауковими та спецiальними, притаманними їй методами пiзнання об’єктивної реальностi. Розглянемо докладнiше теорiї i методи, що застосовуються для пiзнання соцiально-економiчних процесiв.

Якою б розмаїтою  не була людська дiяльнiсть, вона повинна  мати свою власну основу. Такою основою  є економiчне життя суспiльства, тiсно пов’язане з потребами  та iнтересами людей. В перекладi з грецької економiка означає мистецтво ведення домашнього господарства (<ойкос>-дiм, домашнє господарство; <номос>-вчення, закон). Вперше цей термiн ввiв у обiг Арiстотель (III ст. до н. е.). Вiн роздiлив науку про багатство на економiку та хримастику. Пiд першою вiн розумiв виробництво благ для задоволення потреб людей, пiд другою - накопичення грошей, до якого ставився негативно.

Мислителi стародавнього  свiту робили спроби з’ясувати внутрiшнi пiдвалини економiчного розвитку та формували окремi елементи економiчних знань. З тих пiр, як давньогрецький фiлософ Ксенофонт (IV-III ст. до н. е.) започаткував нову на той час економiчну науку в творах <Економiка> та <Про доходи>, змiст її невпiзнанне змiнився. По-перше, ведення господарства та управлiння ним здiйснюються тепер не тiльки в рамках сiм’ї, а й у межах регiону, країни, групи держав, всього свiту. По-друге, воно органiзується не тiльки за територiальною, ай за виробничою ознакою. Отже, нинi поняття <економiка> охоплює: сiм’ю, пiдприємство (фiрму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупнiсть взаємозв’язаних господарств груп країн, об’єднаних у рiзноманiтних iнтегральних органiзацiях: свiтове господарство як суперечливу цiлiснiсть взаємозалежних народних господарств усiх країн та їх об’єднань.

Економiка як народне  господарство має двi сторони свого  вираження: по-перше, як матерiально-натуральне наповнення, по друге, як сукупнiсть  виробничих вiдносин, що пов’язують процеси  виробництва, розподiлу, обмiну та споживання суспiльного продукту як фази постiйного вiдтворення економiки.

Матерiально-натуральне наповнення економiки проявляється в  продуктивних силах суспiльства (рис. 1), що вiдображають систему вiдносин <людина - природа>. До них належить передусiм робоча сила як здiбнiсть  людини творити в матерiальнiй та духовнiй сферах. Робоча сила втiлюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є речовий фактор виробництва, тобто засоби виробництва, якi людина використовує в процесi працi, спрямованої на забезпечення тих чи iнших своїх матерiальних та духовних потреб.

Засоби виробництва  подiляються на предмети працi та засоби працi. До перших належать предмети, що данi природою, та тi, що в процесi працi переробляються чи обробляються з метою  одержання готової продукцiї для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, iнструменти та iншi технiчнi знаряддя; по-друге, технологiчнi процеси та енергопостачання i, по-третє, автоматизованi системи управлiння (АСУ), електронно-обчислювальнi машини (ЕОМ), комп’ютери тощо.

Центральне мiсце в  системi засобiв працi посiдають накопиченi людством знання. Людина живе у свiтi обмежених можливостей. Обмеженi її фiзичнi та iнтелектуальнi здiбностi, час, який вона може придiлити тому чи iншому заняттю, засоби, якi можуть бути використанi для досягнення поставленої мети. Обмеженiсть наявних ресурсiв була, є i залишається головною i досить жорсткою умовою, яка нашаровується об’єктивною реальнiстю на розмiри i можливостi зростання особистого та суспiльного багатства. Але це стосується конкретної людини i конкретних умов iснування суспiльства. Щодо розвитку суспiльства в цiлому в iсторичнiй перспективi, то


 

можливостi людини необмеженi. Протягом багатовiкової iсторiї люди суттєво розсунули рамки зазначених та iнших обмежень, проте перед iндивiдом, як i перед суспiльством в цiлому, завжди на кожному етапi постає проблема вибору напрямiв та способiв використання обмежених ресурсiв. Цю проблему можна вирiшувати рiзними методами, якi лежать у площинi економiки. Серйозною проблемою є не тiльки виробництво, а й розподiл його продуктiв мiж рiзними верствами населення.

Сукупнiсть виробничих вiдносин представлена органiзацiйно-економiчними  та соцiально-економiчними вiдносинами, про якi йдеться при визначеннi конкретного предмета економiчної теорiї. Економiка як наука, тобто як систематизоване знання про суть економiчних явищ та процесiв, почала оформлюватися тiльки в XVII- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

В економiчнiй науцi ще за часiв У. Петтi (XVII ст.) почався процес диференцiацiї знань. Тепер це система  дисциплiн. Пiдготовка економiстiв в  Українi сьогоднi ведеться бiльш як з 50 спецiальностей.

Iснує багато сучасних  визначень поняття <економiчна  наука>. Серед них основними є такi, якi визначають її як науку: 1) про умови та форми, за яких вiдбуваються виробництво та обмiн i вiдповiдний розподiл продуктiв мiж людьми, про шляхи розв’язання проблеми органiзацiї споживання й виробництва; 2) що вивчає проблеми використання обмежених виробничих факторiв (землi, працi, устаткування, технiчних знань), а також фiнансових ресурсiв для виробництва та розподiлу продуктiв мiж членами суспiльства; 3) що з’ясовує закономiрностi руху цiн, грошей, норми процента, капiталу i прибутку для вироблення державою вiдповiдної полiтики впливу на економiчне життя.

Наведенi точки зору вiдображають тiльки певну сторону економiки, i кожна з них окремо не охоплює  повнiстю її систему. Власне, це визначення економiчних наук, що вивчають рiзнi сторони багатогранного економiчного життя. Однак усi вони пiдкреслюють тiсний зв’язок економiки з виробництвом та ринком.

Об’єктом вивчення всiх  економiчних наук є економiка в цiлому. Якщо об’єкт вивчення для них є  спiльним, то предмети вивчення є рiзними. <Сiм’я> економiчних наук безперервно збiльшується. В її структурi, якщо мати на увазi вивчення не окремих функцiональних сторiн чи галузей суспiльного виробництва, чим займаються конкретнi економiчнi науки, а економiчну систему в цiлому, то економiчна теорiя, безумовно, займає основне мiсце.

Економiчна iсторiя та iсторiя економiчних учень також  вивчають економiчну систему в  цiлому, але в рiзних аспектах. Перша  дослiджує конкретнi форми функцiонування та розвиток економiчних систем у рiзнi iсторичнi епохи з урахуванням нацiональних, природних, полiтичних та iнших особливостей конкретних країн (або їх груп). Друга аналiзує вiдбиття у свiдомостi рiзних суспiльних верств тих економiчних вiдносин, якi iснують у певному вiдрiзку часу. Iсторiя економiчних учень розкриває також об’єктивнi витоки виникнення рiзноманiтних шкiл та напрямiв в економiчнiй науцi.

Информация о работе Введення в курс “Основи економічної теорії”