Макроекономіка

Виробництво реагує на збільшення сукупного попиту збільшенням випуску, а на скорочення сукупного попиту – зменшенням обсягів виробництва. При збільшенні сукупного попиту обсяг сукупної пропозиції в короткостроковому періоді може перевищувати потенційний випуск, а при скороченні сукупного попиту – бути меншим.

У короткостроковому періоді між сукупним попитом, цінами і обсягом виробництва встановлюється позитивний взаємозв'язок, який порушує класичну дихотомію і нейтральність грошей. На відміну від довгострокового періоду, рівень цін може впливати на обсяг виробництва, а обсяг виробництва – на рівень цін. Підвищення цін при незмінних середніх витратах стимулює збільшення виробництва. А збільшення сукупного випуску, як правило, призводить до підвищення рівня середніх витрат і стає причиною підвищення цін. Якщо середні витрати при збільшенні чи зменшенні сукупного випуску не змінюються або ціни інертні, – короткострокова крива сукупної пропозиції буде горизонтальною, як крива SRAS1 на рис. 6. Якщо при збільшенні виробництва і середніх витрат ціни зростатимуть, – крива короткострокової сукупної пропозиції набуде позитивного нахилу, як крива SRAS2 на рис. 6. У графічній моделі SRAS підвищення рівня цін внаслідок збільшення виробництва означає пересування умов рівноваги виробництва уздовж кривої сукупної пропозиції праворуч. Зниження цін внаслідок скорочення обсягів виробництва пересуває точку рівноваги вздовж короткострокової кривої сукупної пропозиції ліворуч. Більша чутливість цін і витрат до обсягу сукупного випуску означає крутішу короткострокову криву сукупної пропозиції.

Збільшення рівня середніх витрат внаслідок загального підвищення цін, заробітної плати або зростання інших витрат, не пов'язаних із розширенням виробництва, означає підвищення рівня середніх витрат для кожного можливого обсягу сукупної пропозиції. На графіку моделі AD-AS це призводить до зсуву короткострокової кривої сукупної пропозиції SRAS вгору на величину підвищення середніх витрат. Зменшення середніх витрат і цін, не пов'язане із скороченням виробництва, пересуває короткострокову криву сукупної пропозиції SRAS на відповідну величину вниз. Чинники, що викликають підвищення або зниження очікуваного рівня середніх витрат при кожному можливому обсязі сукупного випуску називаються неціновими факторами сукупної пропозиції.

У макроекономічній науці немає  єдиної думки стосовно форми зв’язків між ціною і сукупною пропозицією. В залежності від того, як ціни впливають на сукупну пропозицію, існують дві моделі: класична і кейнсіанська. Розбіжності між цими моделями випливають із різних уявлень їхніх прихильників стосовно гнучкості цін і зарплати.

Історично першою є класична модель. Фундаментальним положенням класичної теорії є те, що економіка постійно тяжіє до потенційного рівня виробництва, який визначає межу виробничих можливостей економіки. Графічно класичну модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно із рисунка 7, особливістю графіка класичної моделі є те, що в ній крива СПр має форму вертикальної лінії, яка бере свій початок у точці потенційного ВВП, тобто в точці Оп. За цих умов будь-яка зміна сукупного попиту не впливає на виробництво. а викликає лише зміну цін.

Рис.7. Класична модель сукупної пропозиції.

Згідно з логікою класичної  моделі, падіння сукупного попиту відносно потенційного ВВП миттєво  породжує два наслідки. З одного боку на товарному ринку знижуються ціни, з іншого боку, падіння сукупного попиту одночасно викликає адекватне скорочення попиту на ринку праці (По) і зменшення номінальної зарплати (ЗПн).

Отже, в класичній моделі абсолютно  гнучкі ціни і зарплати миттєво нейтралізують будь-які відхилення економіки від умов повної зайнятості.

Класична модель вступає у суперечливість із реальною економікою, яка свідчить, що фактичний ВВП досить часто  і на тривалий період може відхилятися  від потенційного ВВП. Але незважаючи на тривалі відхилення сукупної пропозиції від потенційного рівня, у довгостроковому періоді динаміка фактичного ВВП визначається динамікою потенційного ВВП. Отже, класична модель сукупної пропозиції – модель для довгострокового періоду. Це означає, що довгострокова крива сукупної пропозиції має вигляд вертикальної лінії, яка бере початок у точці потенційного ВВП.

Кейнсіанська модель сукупної пропозиції виникла на ґрунті конструктивної критики класичної моделі. Але кейнсіанська модель має декілька різновидностей. Один із її варіантів, який називається крайнім випадком, полягає в тому, що суспільні фактори змішаної економіки стримують в короткостроковому періоді ціни і заплату від миттєвого реагування на сукупний попит. Це означає, що в такій моделі як ціни, так і зарплата є негнучкими. За цих умов сукупна пропозиція змінюється пропорційно зміні сукупного попиту. Оскільки ціни стабільні, то внаслідок цього крива сукупної пропозиції приймає вигляд горизонтальної лінії.

Графічно кейнсіанську модель сукупної пропозиції можна представити на прикладі падіння сукупного попиту. Як видно з рисунка 8, у кейнсіанській моделі крива сукупної пропозиції має вигляд позитивно похилої лінії. Якщо сукупний попит недостатній, фактичний обсяг виробництва (Оф) зменшується стосовно потенційного рівня (Оп) і може знаходитися в цьому стані певний час, оскільки зарплата є негнучкою.

В умовах падіння сукупного  попиту сукупна пропозиція і загальний  ВВП опустяться нижче потенційного рівня з одночасним зниженням  цін. Поки номінальна зарплата не зменшиться адекватно товарних цін, сукупна пропозиція не збільшиться і тому реальний ВВП не повернеться до потенційного рівня, а економіка буде депресувати в цьому стані тривалий час. Вивести економіку із стану депресії може лише держава.

Рис.8. Кейнсіанська модель сукупної пропозиції

Головна особливість  кейнсіанської моделі кривої сукупної пропозиції полягає в тому, що її форма володіє здатністю відтворювати неоднакові співвідношення між динамікою  виробництва і цін, які спостерігаються в короткостроковому періоді, тобто протягом періоду, коли заробітна плата маже не реагує на товарні ціни. При цьому слід зазначити, що форма кривої сукупної пропозиції визначається динамікою цін у формі інфляції попиту. Стосовно динаміки цін у формі інфляції витрат, то вона визначає не форму цієї кривої. а її горизонтальні переміщення

5. Аналіз соціально-економічного становища України

Якісний аналіз стану  розвитку економіки проводиться  на основі ключових показників, а саме: валового внутрішнього продукту, обсягу тіньової економіки, інвестицій в основний капітал, обсягу промислової продукції. Саме якісний аналіз даних показників повинен стати індикатором розвитку економіка України на сучасному етапі. Аналізуючи динаміку показників ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал України, встановлено, що співвідношення їх темпів приросту (падіння) не однакові на протязі всього перехідного етапу.

Рис.9. Динаміка ВВП, обсягу тіньової економіки та інвестицій в основний капітал в промисловості України

В той час, коли ВВП  України та інвестиції в основний капітал в 2003 році проти 1990 року відповідно склали 54,6 та 44,5 %, обсяг тіньової економіки 109,6 % (рис.9). В додатку наведені ВВП, обсяг тіньової економіки, обсяг промислового виробництва в цінах 2002 року та інвестиції в основний капітал в цінах 1996 року. Слід зауважити, що на протязі досліджуваного періоду рівень тіньової економіки не складав менше ніж 90 % рівня аналогічного показника 1990 року. З додатку видно, що з 1990 року по 2003 рік відбулось стрімке зростання тіньової економіки, що пов’язане з введенням політики лібералізації цін і купоно-карбованця (1992 р.) та лібералізації торгівлі (1995 р.). Слід зауважити, що лібералізація цін спричинила зростання обсягів тіньової економіки на 15 % і її вплив тривав 2 роки. Лібералізація зовнішньої торгівлі викликала нову хвилю зростання тіньової економіки, її вплив тривав 4 роки, а зростання становило 10 %. Обвальне падіння виробництва (1994 р.) привело до значного (на 15 %) зменшення обсягів тіньової економіки і повернуло її рівень на рівень 1990 р. Фінансова криза і позитивний ефект девальвації гривні зменшили обсяги тіньової економіки на 4,4 % в 1998 р., 5,2 % в 1999 р. і на 3,4 % в 2000 р. Після вичерпання ефекту девальвації гривні (2001 р.) і з початком економічного зростання “тіньова” економіка “оживає”. Її зростання становить в 2001, 2002 та 2003 рр. відповідно 4,3; 4,3 і 7,1 %.

Рис. 10. Динаміка ВВП та обсягу тіньової економіки України

Як видно з рисунку 10, обсяг тіньової економіки практично є сталою величиною і коливається в межах 75000-85000 млн. грн. в цінах 2002 року. В 2003 р. обсяг ВВП в Україні становив 54,6 % рівня 1990 р. За умови виведення економіки з “тіні”, ВВП України в 2003 р. міг би становити 330970 млн. грн., або 73,28 % від рівня 1990 р. На рисунку загальний обсяг ВВП розрахований як сума реального ВВП та обсягу тіньової економіки. На сьогодні ряд економістів стверджують, що частка тіньової економіки України є вищою ніж 34 %, що дає підставу стверджувати про ще більші обсяги тіньової економіки та гостру необхідність виведення капіталу з тіні.

Встановлений факт відносної  стабільності абсолютних обсягів тіньової економіки впродовж останніх тринадцяти років дозволяє зробити висновок, що така тенденція збережеться і  в майбутньому. Це дає підстави стверджувати, що одним із реальних шляхів зменшення тіньової частки в загальному ВВП є зростання реального сектора економіки. Наші розрахунки показали, що при щорічному темпі росту ВВП 9 % частка тіньової економіки через 5 років знизиться до 22 %, а через 10 – до 14,5 %, що в 1,17 разів менше її реальної частки в 1990 році.

Ефективність інвестицій оцінювали за допомогою коефіцієнта, що розраховується як відношення приросту обсягу виробництва в абсолютному  виражені до приросту інвестицій в основний капітал. Даний коефіцієнт показує, на скільки гривен збільшився (зменшився) обсяг виробленої промислової продукції при зростанні (падінні) вкладених інвестицій на 1 гривню.

Головними факторами, які  привели до зростання обсягів  виробництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує динаміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та оновлення матеріально-технічної бази підприємств; широке впровадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих факторів знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки України від коливань ринку енергоносіїв.

Прорахунки, які спричинили значне падіння темпів росту ВВП  у 2002 році, зосереджуються, здебільшого, у грошово-фінансовому блоці економічних проблем. Так, дефляційний характер розвитку 2002 року, коли замість запланованих Урядом України 9% інфляції на рік відбулася штучна дефляція в 0,6%, підставою для чого стало завищення курсу гривні, вдарив по експортному сектору економіки, який в сучасній структурі виробництва є таким, що найбільш динамічно розвивається і забезпечує життєво важливі валютні вливання. Наслідком цього стала втрата експортерами майже 5 млрд. грн. прибутку, півтора з яких передбачалося спрямувати в бюджети всіх рівнів, а також на технологічне оновлення експортних виробництв.

Негативну роль у суспільно-економічних  процесах, динаміці обсягів і структури  ВВП, наповнюваності бюджетів усіх рівнів, відіграла також жорстка монетарна  політика. Рівень монетаризації економіки, який упродовж 2001-2002 рр. зріс з 15,5% до 24% (але порівняно з розвиненими країнами, де цей показник становить не менш як 60%, є недостатнім), призвів до ревальвації гривні, що відразу негативним чином позначилося на підприємствах-учасниках зовнішньоекономічної діяльності.

Через процес дефляції зазнали  також втрат внутрішньо орієнтовані  виробництва. Динаміку ефективності підприємств 2002 року можна охарактеризувати таким  чином – зростання частки збиткових  підприємств і падіння рентабельності та загальної суми прибутків у прибуткових.

Оскільки провідником  грошово-кредитної політики в Україні  є Національний банк, перспективи  економічного зростання значною  мірою залежатимуть від урахування помилок минулого року і прийняття рішень, що стимулюватимуть підприємницьку діяльність усіх секторів економіки, підвищуватимуть добробут і купівельну спроможність населення.

Позитивні зміни в  політиці уряду вже спостерігаються. Такими, зокрема, є рішення про  використання бюджетного дефіциту як додаткового стимулу активізації економічних процесів, а також підвищення мінімальної заробітної плати.

Економіка України у 2007 р. продовжувала зростати швидкими темпами. Приріст ВВП за підсумком року склав 7,3 %, що не відрізняється від аналогічного минулорічного показника. При цьому, незважаючи на щомісячне зменшення темпів приросту ВВП, вони все одно залишалися вищими за показники аналогічних періодів минулого року.

В структурному поділі основними  рушіями динамічного збільшення ВВП слід вважати прискорення темпів зростання в переробній промисловості, додана вартість в якій збільшилася за 11 місяців року на 12,9 %, будівництві (11,3 %) та оптовій і роздрібній торгівлі (17,4 %). Натомість, порівняно з попереднім роком, суттєво погіршилося становище в сільському господарстві (спад на 5,2 %), сповільнився приріст у добувній промисловості, виробництві та розподілі електроенергії, газу та води, транспортній галузі. На відміну від попереднього року, який позначився випереджаючими темпами зростання добувних галузей, у 2007 році першість у промисловому зростанні належала переробній промисловості. Роль «локомотивів» відіграли харчова промисловість та машинобудування, які разом забезпечили 46,2 % приросту промислової продукції (у співставних цінах). Внесок металургії в зростання промисловості дещо зменшився порівняно з попереднім роком та склав лише.

Внутрішній споживчий  попит у 2007 р. був одним з провідних чинників економічного зростання. Згідно зі статистичними даними, темпи приросту кінцевого споживання у січні-жовтні склали 12,4 %, в т.ч. споживчих витрат домашніх господарств – 15,2 %. Загалом, частка споживчих витрат у ВВП склала 78,3 %, що на 0,1 в.п. більше, ніж рік тому.