Циклічність світового економічного розвитку на сучасному етапі

 

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

 

 

 

              Кафедра економічної теорії і фінансів

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на теми:«Циклічність світового економічного розвитку на сучасному етапі»

 

 

Студента 2курсу,групи УД1-10

ФСЕУ         Є.Г. Зиков

 

Керівник:

ст.викладач кафедри 

економічної теорії і фінансів      Т.С.Мілєва

 

 

 

Харків-2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………….……………3-4

Розподіл1. Причини циклічності економічного розвитку…………….........5-13

Розподіл2. Види економічних циклів…………….……………………...…14-16

Розподіл3. Економічні цикли і його фази………….…………………….....17-19

Розподіл4. Економічні кризи та їх особливості в сучасних умовах…......20-26

Висновки…………………………………………………………………..….27-28

Список використаних джерел…………………………………………..……....29

Словник економічних термінів…………………………………………..….….30

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 Характерною ознакою  розвитку світової економіки  є її циклічність, багатовимірний  прояв якої виявляється у коливаннях  ринкової кон’юнктури, економічних  диспропорціях, фінансових кризах, диспозиції міжнародної конкурентоспроможності  країн на світових ринках. Стійке зростання високорозвинених держав вже давно базується на використанні новітніх знань і технологій, а їх ефективне поєднання гарантує високий конкурентний статус у глобальній моделі міжнародного поділу праці. За цих умов аналіз та прогнозування довгострокових тенденцій світової кон’юнктури, динаміки технологічного розвитку, механізму подовження фаз піднесення та, відповідно, послаблення глибини криз складають основу прийняття стратегічних рішень і розробки ефективної політики у сфері антициклічного регулювання.

Для сучасного періоду міжнародного економічного розвитку характерне широке залучення країн у міжнародні взаємозв'язки. Це пов'язане з тим, що масштаби сучасного виробництва переросли національні рамки. У міжнародних масштабах переміщуються не лише товари, а й фактори виробництва, насамперед капітал та робоча сила. Охопленою сферою стала не лише сфера обігу, а й сфера виробництва. Для нормального підтримання і розвитку національного виробництва стає необхідною взаємодія з іншими країнами, участь у міжнародному поділі праці та обміні. Посилюється інтернаціоналізація виробництва й усього господарського життя, що стало основою формування світового господарства.

Економічний розвиток - це багатофакторний процес, який відображає як еволюцію господарського механізму, так і зміну на цій основі економічних систем. Разом з тим, це суперечливий і складний процес, який не може здійснюватись прямолінійно, по висхідній лінії. Розвиток проходить нерівномірно, має періоди зростання та спаду, кількісні та якісні зміни в економіці, позитивні та негативні тенденції. Саме циклічний характер розвитку капіталістичної економічної системи, її коливання між спадом та підйомом є причиною, яка стримує економічний ріст.

З тих пір як в рамках капіталістичного суспільства здійснився перехід до індустріального виробництва, економічний ріст прийняв циклічний характер. Коливальна економічна динаміка спостерігається майже два сторіччя, з того часу як в рамках капіталістичного суспільства  здійснився   перехід до   індустріального  виробництва.  Циклічний    розвиток економіки супроводжується високим рівнем економічної активності, а потім спадом цієї активності до рівня  нижче за допустимий. Періодична повторність економічних спадів веде до зубожіння, голоду, страждань, самогубств людей, що не може не турбувати   розвинуте   цивілізоване   суспільство.   Тому   проблема циклічності завжди привертала увагу вчених-економістів і сьогодні залишається однією з центральних проблем економічної теорії. Цю проблему вивчали такі видатні дослідники цього феномену, як А.Шпітгоф, М.Туган-Барановський, К.Маркс, Т.Веблен, І.Мітчелл, Дж.Хікс, Дж.М.Кейнс, Й.Шумпетер і багато інших. Проблеми циклічності намагалися пояснити ще філософи Стародавньої Греції. Історично їх пов'язували то з циклом руху Венери, то з появою плям на Сонці чи світовими війнами та соціальними революціями. Ржономічні кризи почали досліджувати на початку XIX ст. Так, Сісмонді їх пояснював недоспоживанням населення, Мальтус -невідповідністю у темпах зростання чисельності населення та темпах зростання обсягів продуктів споживання, К.Маркс — загостренням соціально-економічних протиріч.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розподіл1. Причини циклічності економічного розвитку.

Суспільне відтворення об'єктивно охоплює формування у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання таких структурних пропорцій, які забезпечують його економічну рівновагу і пропорційність. Проте економічна рівновага, виникнувши, не залишається постійною і періодично порушується. Закономірністю суспільного відтворення є рух від однієї економічної рівноваги до іншої через порушення першої і формування нової. Тобто, економічну рівновагу можна охарактеризувати як дискретну, а економічний розвиток - як циклічний.

Мова йде про те, що функціонування і розвиток ринкової економіки, як і будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу змінюється на спад виробництва, розвиток - на кризу і депресію, тобто зниження економічної (ділової) активності. Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Багаторічні спостереження засвідчують, що циклічні коливання в економіці мають синхронний характер. Вони відбуваються зі сталою послідовністю і, як правило, у чітко визначених часових межах. Це дає підстави розглядати циклічність як загальну закономірність економічного розвитку.

Досить поширеним є розуміння циклічності як риси, притаманної лише капіталістичному відтворенню. Циклічність - це закономірність економічного розвитку. її об'єктивні основи закорінені у розвиткові матеріальних умов виробництва, у взаємодії еволюційних і революційних форм прогресу продуктивних сил. Інша річ, що протікання циклічності перебуває під впливом конкретно-історичних умов. Залежно від них циклічність суспільного відтворення виробництва набуває різноманітних проявів (видів) та виникає з певною періодичністю.

Циклічність суспільного відтворення проявляється як періодичні коливання ділової активності, піднесення і спад виробництва, зменшення або збільшення зайнятості і цін. В період порушення економічної рівноваги у суспільстві значно загострюються економічні та соціальні суперечності.

Будь-яке суспільство прагне до економічного зростання, до повної зайнятості та стійкого рівня цін, а також до інших менш значних показників, що характеризують стан економіки і визначають рівень добробуту населення.Проте економічне зростання не є безперервним та рівномірним. Ринкова економіка періодично зазнає економічних криз. Інакше кажучи, для економічного розвитку характерне періодичне виникнення, загострення та розв'язання соціально-економічних суперечностей. Виникнення та розв'язання суперечностей зумовлених економічними кризами, має об'єктивний та суб'єктивний характер, що й визначає сутність та походження їх.Представники різних напрямів та шкіл економічної теорії по-різному пояснювали сутність, причини економічних криз та пропонували різні методи їх розв'язання. Так, прихильники теорії диспропорцій в економіці (Ж.-Б. Сей, М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Родбертус, К. Каутський) вбачали головну причину криз у диспропорціях між обсягом виробництва та рівнем споживання.

 Будь-яке суспільство прагне до економічного зростання, до повної зайнятості та стійкого рівня цін, а також до інших менш значних показників, що характеризують стан економіки і визначають рівень добробуту населення.

 Проте економічне зростання  не є безперервним та рівномірним. Ринкова економіка періодично  зазнає економічних криз. Інакше  кажучи, для економічного розвитку  характерне періодичне виникнення, загострення та розв'язання соціально-економічних  суперечностей. Виникнення та розв'язання  суперечностей зумовлених економічними  кризами, має об'єктивний та суб'єктивний  характер, що й визначає сутність  та походження їх.

 Представники різних  напрямів та шкіл економічної  теорії по-різному пояснювали  сутність, причини економічних криз  та пропонували різні методи  їх розв'язання. Так, прихильники  теорії диспропорцій в економіці (Ж.-Б. Сей, М. Туган-Барановський, Р. Гільфердінг) та недоспоживання (С. Сисмонді, К. Родбертус, К. Каутський) вбачали головну причину  криз у диспропорціях між обсягом  виробництва та рівнем споживання.

 Й. Шумпетер висунув  ідею перенакопичення, пов'язавши  це явище з технічним прогресом. Він вважав, що економічне зростання  є циклічним процесом, зумовленим  стрибкоподібним характером нововведень.

 Вихід роботи Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) поклав  початок кейнсіанській теорії  циклу. В цьому дослідженні, де  було використано окремі положення  попередніх теорій, подано нову  макроекономічну концепцію, що пояснює  механізм ринкового господарювання  в цілому, причини його відхилень  від рівноваги, а також напрями  державного втручання в ринкову  систему. Подальший розвиток кейнсіанської теорії пов'язаний з іменами Р. Харрода, П. Самуельсона, Дж. Хікка, Д. Хансона.

 На початку 70-х років  кейнсіанській теорії було протиставлено  монетарну теорію циклу М. Фрідмена. Згідно з нею головну роль  у динаміці національного доходу  та циклу відіграє нестабільність  грошових пропозицій, вина за  що покладається на державу. Головним  стабілізатором економіки монетаристи  вважають обсяг грошових пропозицій.

 Своє розуміння циклічності  капіталістичного відтворення дала  марксистсько-ленінська теорія. Вона  виходила з об'єктивності економічних  криз для капіталістичної (ринкової) системи господарювання. К. Маркс  пояснював економічні кризи головною  суперечністю капіталістичного  виробництва — між суспільним  характером виробництва та приватнокапіталістичною  формою привласнення. Формою вияву  цієї суперечності на практиці  є суперечність між планомірною  організацією виробництва на  окремому підприємстві та недостатнім  її рівнем у масштабі суспільства. К. Маркс називав оновлення основного  капіталу матеріальною основою  періодичного повторення циклічних  криз надвиробництва.

 Розглядаючи теорії  економічних криз, ми можемо дійти  висновку, що кожна з них є  начебто продуктом свого часу. Інакше кажучи, вона намагається  пояснити найгостріші сторони  вияву соціально-економічних суперечностей, характерних для економічних  криз того часу.

 У кожній теорії  визначаються свої причини економічних  криз, наводяться свої пропозиції  та методи усунення їх. Багато  теорій переглянуто, інші знаходять  своє продовження та новий  розвиток сьогодні. Не заперечуючи  раціональних засад та наукового  підходу, які є в кожній з  розглянутих теорій, зробимо спробу  визначити свої погляди на  теорії економічних циклів.

 Передусім потрібно  з'ясувати, є циклічний розвиток  економіки об'єктивним для товарного  виробництва, чи йому можна запобігти!

 За марксистсько-ленінською  теорією циклічність об'єктивна  для капіталістичного виробництва  і її можна усунути, лише змінивши  суспільний лад та створивши  планову систему господарювання. Принципово це не викликає  сумніву, але перехід до планової  економіки ліквідує засади ринку, систему та суб'єктів ринкових  відносин. Так, за соціалізму досить  довго існувала економіка без  криз, безробіття та інфляції. Проте  така економічна система не  розв'язувала проблему економічних  криз, вона її штучно приховувала, причини кризи рано чи пізно мали виявитися і виявилися у найсильніших соціально-економічних суперечностях сьогодення.

 І головна причина  цього в тому, що соціалістична  система господарювання, декларуючи  гуманні та демократичні цілі, порушила об'єктивність історичного  та економічного розвитку суспільства, а це мало призвести до протистояння  інтересів кожного індивіда та  всього суспільства, і як закономірність  — до утворення тоталітарної  системи в державному управлінні  та економічному житті.

 Ринкова система господарювання  побудована на суперечностях, але  вони об'єктивні, переборювання їх  є джерелом подальшого прогресу  економіки. Отже, економічні кризи  для товарного виробництва і  є тією об'єктивністю, за допомогою  якої здійснюються необхідні  якісні зміни в структурі економіки, її виробничих силах і системі  ринкових відносин. Економічні кризи  є неминучими і хоча загострюють  соціально-економічні суперечності  в суспільстві, але дають змогу  новому змісту позбутися старої  форми, яка не дає йому розвиватися  і набути нової, що і є джерелом  розвитку.