Токсичні компоненти та шляхи їх надходження в організм людини і навколишнє середовище

Практика вирішення екологічних  проблем світовим співтовариством  свідчить, що природоохоронне законодавство  дедалі більше втручається у сферу політики і економіки. I не лише у формі заборон, обмежень, санкцій, надання пільг, а і як основа забезпечення життєздатного, екологічно безпечного, стійкого розвитку. Досвід міжнародної природоохоронної діяльності переконує, що існує принципова можливість активної та конструктивної взаємодії держав. Зокрема, здійснюється комплекс узгоджених на міжнародному рівні заходів, спрямованих на вивчення, оцінку та поліпшення стану навколишнього середовища, визначено і науково обґрунтовано проблемні й пріоритетні галузі природоохоронної діяльності. Під егідою ООН сформувалася і вдосконалюється організаційна система міжнародного природоохоронного співробітництва, яка включає механізм вироблення і реалізації рішень та рекомендацій. Водночас, розвиток міжнародного правового законодавства сприяє розробці власних національних_природоохоронних_программ.                                                                                                            Як свідчить досвід, люди ще погано розуміють неминучість і глибину екологічної кризи, яка насувається і це підтвердили результати екофорумів з питань сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992р.) та Йоханесбурзі (2002 p.). Досить поширеною є переконаність у тому, що для стабілізації екологічної ситуації вистачить і локальних заходів — запровадження безвідходних технологій, утилізації сміття тощо. Іноді навіть люди, які займаються конкретною організаційною діяльністю в галузі планетарної екології, розглядають її як ординарний бізнес, підпорядкований власним інтересам і прийнятим політичним стандартам. Настав час зрозуміти, що сукупності окремих зусиль і навіть забезпечення абсолютно необхідної загальної «екологічної грамотності» ще недостатньо, щоб подолати труднощі на шляху виживання людства. Потрібно значно більше і на якісно іншому рівні. Передусім необхідно визнати цю проблему найбільш фундаментальною, такою, що мас безперечний пріоритет серед інших. I головне — зрозуміти, що вирішення проблеми виживання людства вимагає об’єднання зусиль усього людства. Ряд великих катастроф останніх років показав: «чужої» природи не буває, вона на всіх одна. Це положення найбільш яскраво демонструеться в Деклараціі тисячолітгя ООН, яка була проголошена на зорі нового тисячолітгя главами держав і урядів в центральних установах ООН. Головним розділом даного документу про охорону нашого загального на-вколишнього_середовища_проголошується_наступне:                                                                        «Ми повинні не жаліти зусиль в справі позбавлення всього людства, і перш за все наших дітей і онуків, від загрози мешкання на планеті, яка буде безнадійно зіпсована діяльністю людини і ресурсів якої більш не вистачатиме для задоволення їх потреб. Ми знову заявляємо про свою підтримку принципів стійкого розвитку, зокрема тих, які висловлені на порядку денному на XXI століття, ухваленому на Конференції Організації Об’єднаних Націй по навколишньому середовищу і розвитку. У зв’язку з цим ми твердо маємо намір дотримуватися у всій нашій екологічній діяльності нової етики дбайливого і відповідального ставлення до природи і спершу заявляємо про свою рішучість: докласти всі зусилля до того, щоб забезпечити вступ в силу Кіотського протоколу і приступити до передбаченого їм скорочення викидів парникових газів; активізувати наші колективні зусилля по лісовпорядженню, збереженню всіх типів лісів і стійкому розвитку лісового господарства; добиватися повного здійснення Конвенції про біологічну різноманітність і Конвенції по боротьбі з опустинюванням; зупинити нераціональну експлуатацію водних ресурсів, розробляючи стратегії водогосподарської діяльності на регіональному, національному і місцевому рівнях, сприяючі справедливому доступу до води і її достатньої пропозиції; активізувати співпрацю в цілях скорочення числа і наслідків стихійних лих і антропогенних катастроф; забезпечити вільний доступ до інформації про геном людини.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок.         

 

 В умовах стрiмких змiн, що вiдбуваються у свiтi i вимагають вiд кожної країни самовизначення i проведення продуманої як внутрiшньої, так i зовнiшньої полiтики, особливого значення набуває розвиток мiжнародного спiвробiтництва, спрямований на лiквiдацiю i попередження локальних, регiональних i глобальних екологiчних проблем. Розв’язання сучасних екологічних проблем у межах однієї країни тільки національними зусиллями вже неможливе; необхідно щоб аналогічні заходи вживалися й іншими країнами. Доцільність контролю екологічного впливу кожної з країн за її межами зумовлює необхідність створення та чіткого функцонування міжнародного_екологічного_законодавства.                                                                                                          Важливим аспектом міжнародної екологічної комунікації, який вимагає прийняття міжнародних угод про жорсткий контроль є виробництво, експорт, реалізація і споживання продуктів харчування та товарів широкого вжитку.                               Забруднення й руйнування довкілля не визнають державних меж, а тому і подолання цих згубних процесів можливе лише за умови об’єднання зусиль усього світового співтовариства та нових форм міжнародного екологічного співробітництва.

Втім, людство не втратило шансу для порятунку. Відбуваються локальні зміни на краще у тих  розвинених країнах, уряди і населення яких першими усвідомили небезпеку і спрямували чимало коштів на охорону й "лікування" довкілля. Розпочалося загальноземне об'єднання зусиль природоохоронців, створення міжнародних структур для координації відповідних дій учених, політиків, промисловців. Стрімко формуються нові всеземні правила й норми діяльності, які мають назавжди покласти край нехтуванню загальнолюдських пріоритетів і врахуванню лише національних, важливих для однієї держави чи народу інтересів. Керівництво навіть найбільших країн світу не може ігнорувати думку світової громадськості, порушувати чи лишатися осторонь дотримання життєво важливих для всього людства угод щодо охорони повітря, води і ґрунтів.

Саме з цим ми повязуємо наші сподівання на безпечне для життя майбутнє.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

 

1. Безпека життєдіяльності: Навч.посіб./ За ред..В.Г.Цапка.—3-тє вид.,стер.—К.:ЗНАННЯ, 2004.—397 с.
2. Корсак К.В.,Плахотнік О.В. Основи сучасної екології: Навч. посіб.—4-те вид.,перероб. І допов.—К.:МАУП, 2004.—340 с.
3. Лапін В. М. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посіб. –5-те вид., стер.—Л.: Львів. банк. ін.-т НБУ; К.: Т-во «Знання», КОО,2002.—186 с.
4. Промислова екологія: Навч. посіб./ С.О.Апостолюк , В.С.Джигирей, А.С.Апостолюк та ін..—К.:Знання, 2005.—474 с.
5. Яремчук І.Г. Економіка природокористування.—К.:Пошуково-видавниче агентство «Книга ПамятіУкраїни»,Видавничий центр «Просвіта»,2000.—431 с.