Альтернативні джерела енергії

Підраховано, що приблизно  такого ж відсотка сонячної енергії  цілком достатньо для забезпечення потреб транспорту, промисловості і  нашого побуту не тільки зараз, але  й у доступному для огляду майбутньому. Більш того, незалежно від того, будемо ми нею користуватися чи ні, на енергетичному балансі Землі  і стані біосфери це ніяк не позначиться. Однак сонячна енергія падає  на всю поверхню Землі, ніде не досягаючи  особливої інтенсивності. Тому її потрібно вловити на порівняно великій  площі, сконцентрувати і перетворити  в таку форму, яку можна використовувати  для промислових, побутових і  транспортних потреб. Крім того, треба  вміти запасати сонячну енергію, щоб підтримувати енергопостачання і вночі, і в похмурі дні. Перераховані труднощі і витрати, необхідні для  подолання, наводять на думку про  непрактичність цього енергоресурсу, принаймні сьогодні. Однак у багатьох випадках проблема перебільшується.

Головне - використовувати  сонячну енергію так, щоб її вартість була мінімальна або взагалі дорівнювала  нулю. В міру вдосконалювання технологій і подорожчання традиційних енергоресурсів ця енергія буде знаходити все  нові і нові області застосування.

Світлове випромінювання можна вловлювати безпосередньо, коли воно досягає Землі. Це називається  прямим використанням сонячної енергії. Крім того, вона забезпечує кругообіг  води, циркуляцію повітря і нагромадження  органічної речовини в біосфері. Виходить, звертаючи до цих енергоресурсів, ми по суті справи займаємося непрямим використанням сонячної енергії.

 
РОЗДІЛ 4. Перспективи використання альтернативних джерел енергії в Україні 
4.1. Перспективи вітрової енергетики в Україні 
 
За оцінками вчених Інституту електродинаміки й Інституту відновлюваної енергетики НАНУ, наша країна має значний потенціал в області відновлюваних джерел енергії, однак при цьому немає чіткої, спрямованої на їхній розвиток, державної політики. Ще у 1996 році Президент підписав Указ “Про будівництво вітрових електростанцій”. До нього розроблено й затверджено Кабміном “Комплексну програму будівництва вітрових електростанцій”. Зокрема, було передбачене збільшення оптового тарифу на електроенергію на 0,75%, з наступним спрямуванням цих коштів на будівництво вітрових електростанцій і виробництво сучасного вітроенергетичного обладнання. Основна частина вітроагрегатів, що використовуються на електростанціях, починає виробляти електроенергію при швидкості вітру 5 м/с. Саме такою є середньорічна швидкість вітру в Карпатському, Причорноморському, Приазовському, Донбаському, Західно-Кримському, Східно-Кримському регіонах країни. Сьогодні в Україні працює шість вітрових електростанцій: Аджигольська, Асканієвська, Донузлавська, Новоазовська, Сакська й Трускавецька ВЕС. Їхня загальна потужність, що генерується, становить трохи більше 70 МВт. Для порівняння варто відзначити, що це менше одного енергоблоку теплової електростанції. За оцінками вчених, теоретичний вітропотенціал території України становить 330 млн. МВт, що більш ніж у 6 000 разів перевищує загальну потужність, що генерується, нашої енергосистеми. Реальною перспективою для України є створення вітрових потужностей, які генеруються, в розмірі 16 000 МВт (в еквіваленті це 16 атомних енергоблоків). Слід зазначити, що у світі вітрова енергетика розвивається досить інтенсивно й у деяких країнах випереджає за показниками інші енергетичні галузі. Лідируючими країнами в освоєнні енергії вітру є США, Німеччина й Данія.

4.2. Перспективи сонячної енергетики в Україні

За оцінками фахівців, загальний  об'єм “сонячного” сектора енергетики в нашій країні складає близько 2 млрд. кВт-год електроенергії на рік. А ще є величезний потенціал розвитку даного напряму, починаючи від початкової сировини до готових систем. І можливості для розвитку ланцюжка по перетворенню сонячного випромінювання в електричну енергію, починаючи сировиною для  виробництва кремнію і закінчуючи монтажем закінчених систем, в Україні  також є. Такий підхід сьогодні спостерігається  в стратегії розвитку ВАТ “Квазар”, яке замикає велику частину виробничого  циклу від вирощування напівпровідникового  матеріалу до інсталяції готових  фотоелектричних систем електропостачання. Ще до отримання незалежності на території  нашої країни діяли такі підприємства як Світловодський завод чистих металів, Запорізький титаномагнієвий комбінат. Мультикристалічний кремній вироблявся колись на Донецькій хіміко-металургійній  фабриці 

(в теперішній час входить  до складу Маріупольського металургійного  комбінату імені Ілліча). Ще близько  20 років тому ці підприємства  проводили левову частку кремнію  в масштабах всього колишнього  Радянського Союзу, а сьогодні  переживають свої не самі кращі  часи. У наші дні найбільш помітним  гравцем на ринку виробництва  “сонячного” кремнію є ЗАТ  “Піллар”, що поставляє свою  продукцію багатьом зарубіжним  виробникам сонячних елементів,  серед яких найбільша німецька  компанія 

Q-Cells. Промислове виробництво  сонячних елементів і сонячних  батарей освоєне на київському  заводі “Квазар”, науково-технічні  напрацювання якого разом з  можливістю розвернути величезні  виробничі потужності за наявності  достатньої кількості сировини  дали б змогу Україні посісти  гідне місце на світовому ринку  постачальників компонентів для  сонячних електростанцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 
ВИСНОВКИ

Використання альтернативних джерел енергії є важливим як в  національному, так і міжнародному масштабі – з точки зору реакції  на глобальні кліматичні зміни та покращення енергетичної безпеки в  Європі. Енергетична стратегія України  визначає такі перспективні напрямки розвитку альтернативних та відновлювальних  джерел енергії: біоенергетика, видобуток  та утилізація шахтного метану, використання вторинних енергетичних ресурсів, вітрової і сонячної енергії, теплової енергії  довкілля, освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок  України.

Для вироблення і втілення в життя національної стратегії  розвитку альтернативної енергетики в  Україні є все: сировина, досвід, технічні і технологічні напрацювання, підготовка відповідних кваліфікованих кадрів у системі вищої освіти. Справа залишається за наданням галузі ефективної державної підтримки, що дозволить привернути так необхідні  енергетиці інвестиції. Потрібна програма, яка б на державному рівні координувала участь всіх зацікавлених сторін: окремих  громадян, бізнес структури, урядові  установи, наукові, промислові та громадські організації.

По аналогії з досвідом провідних держав особлива увага  має бути приділена наступним  питанням:

• пріоритетній державній підтримці проведенню науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт, технічних і маркетингових досліджень в галузі альтернативної енергетики;

• сприянню в доступі до пільгових кредитів, безвідсоткових позик та інших інструментів фінансового стимулювання галузі;

• навчанню і розповсюдженню інформації про наявний досвід інших країн у виконанні аналогічних програм;

• об'єднанню зусиль щодо розвитку галузі з іншими екологічними і соціальними програмами, а також підтримці програми на загальнодержавному рівні.

Ці та інші заходи, безумовно, будуть сприяти збереженню та розвитку відповідного вітчизняного академічного, університетського та галузевого науково-технологічного потенціалу, розширенню міжнародного співробітництва в галузі альтернативної енергетики, зміцненню міжнародного іміджу нашої держави, зменшенню  залежності України від найбільших світових постачальників енергетичної сировини, підвищенню рівня її енергетичної безпеки. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 

1. Афонченкова, Т. М. Удосконалення управління розвитком альтернативної енергетики на засадах інноваційного підходу / Т. М. Афонченкова // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2011. – № 1. – C. 153-156.
2. Бабієв Г.М., Дероган Д.В., Щокін А.Р. Перспективи впровадження нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії в Україні. //

ЕЛЕКТРИЧНИЙ Журнал,- Запоріжжя: ВАТ "Гамма",1998 №1, - С.63-64.

3. Дероган Д.В., Щокін А.Р. Перспективи використання енергії та палива в Україні з нетрадиційних та відновлюваних джерел.//Бюл. "Новітні технології в сфері нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії", Київ: АТ "Укренергозбереження",1999.- №2, - С.30-38.Володин В., П. Хазановский "Энергия, век двадцать первый"
4. Гончаренко, С. Зробимо Україну енергоощадною / С. Гончаренко // Аграрний тиждень. Україна. – 2011. – № 10. – C. 5.
5. Денисенко, В. Альтерантивная энергетика в Украине – есть место подвигу / В. Денисенко // 2000 Земля. – 2011. – № 36. – C. 4-5.
6. Мельник, Н. В. Біоенергетика і навколишнє природне середовище / Н. В. Мельник // Економіка АПК. – 2011. – № 1. – C. 70-73.
7. Невзоров, В. А. Возобновляемые источники энергии / В. А. Невзоров // Энергосбережение. Энергетика. Энергоаудит. – 2010. – № 12. – C. 62-64.
8. Передерій, Н. О. Стратегічні напрями розвитку ринку альтернативних джерел енергії в Україні / Н. О. Передерій // Науковий вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України. – 2010. – № 154, Ч. 2. – C. 231-236.
9. Ринок зеленої енергетики динамічно розвивається // Зелена енергетика. – 2010. – № 2/3. – C. 27.
10. Скорук, О. П. Альтернативна енергетика України: перспективи розвитку / О. П. Скорук // Економіка АПК. – 2012. – № 9. – C. 28-32.
11. Третяк, Н. Альтернативні джерела енергії – майбутнє розвитку економіки України / Н. Третяк, Г. Кірейцев // Техніка і технології АПК. – 2010. – № 5. – C. 19-21.
12. Україна може виробляти понад 10 мільйонів тонн біопалива // Фермерське господарство. – 2011. – № 11. – C. 12.
13. Яковленко, О. Застосування альтернативних джерел енергії в сільському господарстві / О. Яковленко // Фермерське господарство. – 2010. – № 47. – C. 22-23.