Екологічне право

Безпосереднє спілкування  людини з навколишнім природним  середовищем, наприклад вдихання атмосферного повітря, задоволення естетичних і  подібних їм потреб, виступає як природниче право, навіть коли воно не чітко визначено  в законодавстві. Підтримання навколишнього  природного середовища в нормальному  стані забезпечує реалізацію громадянам їх права на безпечне довкілля. При  цьому можна твердити про право  громадянина на безпечні умови життя  і ставити питання про їх захист. Порушення сприятливих умов навколишнього  природного середовища є відносинами, що мають суспільний характер.

Про охорону права  природокористування можна говорити і у випадках господарського та іншого користування явищами природи, що не підлягають контролю, наприклад про  силу вітру, сонячної енергії тощо. У даному випадку не природні процеси, а конкретні суспільні відносини  є визначальними, і, таким чином, існує право користування, своєрідне  за рядом ознак. У юридичній літературі таке право користування природними об'єктами називають загальнодоступним. Це поняття включає також випадки, коли експлуатація природного об'єкта ніяк не впливає на його стан. У інших  випадках, навіть коли природний об'єкт, що експлуатується, за своїми фізичними  властивостями не піддається індивідуалізації, — він не може бути об'єктом права власності, право користування ним не можна вважати загальнодоступним. Закон певним чином регулює використання таких природних об'єктів, як, наприклад, атмосферне повітря, причому навіть з моменту виникнення права користування відповідним об'єктом з будь-якою метою.

Загальнодоступне  право користування природним об'єктом  ніким не надається і не припиняється, але воно підлягає захисту. Тому недопустимо, наприклад, впливати в суб'єктивних інтересах на погоду або клімат планети, оскільки при цьому порушується  загальнодоступне право користування.

Переведення економіки  України на ринкові відносини  обумовлює необхідність розширення змісту права природокористування. Зокрема, дозволено використання природних  об'єктів на умовах оренди, впроваджено  диференційований збір за користування природними об'єктами і за забруднення  природного середовища у процесі  здійснення права природокористування; більшість правомочностей природокористувачів наближені до правомочностей власників природних об'єктів, оскільки для природного середовища за екологічними факторами це суттєва правова форма належності природних об'єктів, які використовуються.

Об'єктом права  природокористування є конкретні, індивідуально визначені і юридично відокремлені природні об'єкти або  їх складові частини, закріплені на праві  власності або на праві користування за конкретними суб'єктами. Будучи об'єктами права природокористування, вони продовжують  залишатися і об'єктами відповідних  форм власності. Однак не всі об'єкти державної власності передаються  державою в користування окремих  суб'єктів. У певній частині природні ресурси залишаються нерозподіленими  між окремими природокористувачами і становлять резервний запас або використовуються для задоволення різноманітних суспільних потреб без закріплення за окремими суб'єктами. Такі природні ресурси є об'єктами загального користування.

Природним об'єктам  загального користування притаманні такі основні риси: а) вони не передаються  і не закріплюються за конкретними  суб'єктами, а використовуються без  особливого дозволу всіма особами; б) санкціонований законом порядок  використання природних об'єктів  загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації  і полягає передусім у визначенні певних заборонних дій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації.

Об'єктом права  природокористування, як уже зазначалося, може бути юридично визначений природний  об'єкт (його частина): конкретна земельна ділянка, ділянка надр або лісу, водоймище  тощо. Однак у деяких випадках право  користування певним видом природних  ресурсів пов'язано з необхідністю надання суб'єкту двох або більше різних природних об'єктів. Так, для  розробки родовищ корисних копалин  гірничодобувному підприємству надається  в користування ділянка надр у  межах гірничого відводу, а також  ділянка землі, необхідна для  експлуатації цих надр, внаслідок  чого в користуванні одного суб'єкта (організації) перебувають два різних об'єкти права природокористування, тісно пов'язаних між собою.

Нерідко деякі юридично відокремлені природні ресурси виступають як об'єкти права спільного природокористування. Такими можуть бути не всі, а лише деякі  види природних ресурсів (ліси, води тощо), окремі ділянки яких можна  використовувати за різним основним цільовим призначенням. Об'єктом такого спільного природокористування  може бути окремий вид природних  ресурсів, закріплений не за одним, а за певним колом суб'єктів. При  цьому спільне використання кількома особами одного юридично відокремленого природного об'єкта пов'язане з певними  обмеженнями прав одних суб'єктів  на користь інших.

Як об'єкт права  природокористування досить часто  виступає якийсь один, відокремлений, вид природних ресурсів, хоча фактично цей об'єкт являє собою цілий  комплекс різних природних ресурсів. Ця ситуація чітко простежується  у праві землекористування, суб'єкт  якого відповідно до п. 6 ст. 95 Земельного кодексу має право використовувати  не тільки надану землю, але і загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об'єкти, які є на ній, а  також експлуатувати інші корисні  властивості землі згідно з законодавством.

Юридично об'єктом  права природокористування тут  визнається земельна ділянка, але у  фактичному користуванні землекористувача крім землі перебувають й інші природні об'єкти, пов'язані із землею. У розглянутому випадку можна  говорити про наявність об'єкта права  комплексного природокористування, серед  якого землі належить провідна роль. Природокористування може бути тимчасовим, відособленим, спільним і загальним. Але закон неоднозначно визначає поняття різних видів природокористування.

Загальним природокористуванням є таке, коли користування природним  об'єктом є доступним певною метою  усім особам, коло яких не обмежене і  вони не пов'язані взаємними правами  і обов'язками. Для виникнення права  користування тут не вимагається  спеціального дозволу. Але саме це право  досить визначене, бо межі і дозволені  засоби можливого здійснення такого права відомі. Об'єкти цього природокористування  не закріплюються за конкретними  природокористувачами за винятком випадків тимчасового користування, а перебувають в управлінні відповідних органів, підприємств і організацій, які нарівні з іншими суб'єктами користуються ними.

Спільне природокористування  характерне тим, що коло спільних користувачів чітко визначене законом, а самі вони стосовно один до одного мають  певні права і обов'язки. Так, відповідно до ст. 89 Земельного кодексу, земельну ділянку, яка належить на праві спільної сумісної власності лише громадянам, вони використовують спільно згідно з договором або законом. При  цьому суб'єкти спільного природокористування  досить автономні в тому розумінні, що права і обов'язки одного не є  джерелом прав і обов'язків другого. Користування природним об'єктом  здійснюється цими суб'єктами без визначення (надання) кожному відповідної частини  цього об'єкта. Цим і відрізняється  спільне природокористування від  вторинного.

Важливою умовою користування об'єктами природи є  строки користування ними. Вони поділяються  на постійні і тимчасові. Постійним  визнається природокористування без  заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроковим (до трьох років) і довгостроковим — від трьох до двадцяти п'яти  років, а при орендному землекористуванні  — до 50 років. У разі виробничої необхідності ці строки можуть бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового  тимчасового природокористування. Конкретні строки тимчасового користування водами, надрами, лісами, тваринним  світом тощо визначаються відповідними кодексами і законами про природні ресурси.

Наведена класифікація видів права природокористування  не є вичерпною. Можна говорити про  поступове формування і такого виду, як право духовного природокористування (для задоволення естетичних потреб у спілкуванні людини з природою).

Відомі також  громадські та індивідуальні види природокористування, промислове і сільськогосподарське природокористування. В умовах ринкових відносин виникає і комерційний  вид природокористування. Однак  в основу цього покладена не диференціація  відповідних видів (підвидів) природокористування  за умовами, які визначають його головний правовий зміст, а групування видів  природокористування за загальними ознаками позитивного або негативного  характеру, виокремленими з науковою або практичною метою.

Поняття і функції  відповідальності за порушення екологічного законодавства

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  — це різновид юридичної відповідальності, яка полягає в покладенні на винну  особу специфічного обов'язку зазнавати  відповідних обмежень особистого чи майнового характеру за вчинене  правопорушення відповідно до санкції  порушеної норми права.

Під юридичною відповідальністю за порушення екологічного законодавства, тобто за екологічні правопорушення, слід розуміти відносини між державою в особі уповноважених органів  у галузі охорони навколишнього  природного середовища, правоохоронних органів, інших уповноважених суб'єктів і особою (фізичною чи юридичною), яка вчинила екологічне правопорушення, по застосуванню до порушника відповідного покарання. Сутність такої відповідальності полягає в несприятливих для порушника екологічних вимог наслідках у межах, установлених екологічним законодавством за правопорушення в галузі екології. Так, згідно з Конституцією України (ст. 66) кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі. Невиконання цього конституційного обов'язку тягне за собою для винної особи несприятливі наслідки правового характеру.

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  є важливою складовою правового  забезпечення екологічної безпеки, раціонального природокористування, відтворення екологічних об'єктів  та охорони навколишнього природного середовища. Шляхом її застосування реалізується державний примус до виконання екологічних  вимог. При цьому слід зазначити, що вона не є єдиним інструментом в  механізмі забезпечення раціонального  природокористування і охорони  довкілля. З урахуванням специфіки  і характеру цього механізму  аналогічну роль виконують також  екологічний контроль, державна екологічна експертиза тощо. Відповідальність за порушення екологічного законодавства  завжди пов'язана з негативними  правовими наслідками як результатом  неправомірних дій винної особи.

У тих випадках, коли, наприклад, при вилученні (викупі) об'єктів природи в користувачів чи власників для державних або  громадських потреб цим суб'єктам  завдано збитків, питання про  відповідальність не виникає. Тут мають  місце гарантії захисту порушених  прав правомірними діями уповноважених  державних органів, а не юридична відповідальність.

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  треба відрізняти і від певних економічних форм впливу на поведінку  носіїв екологічних прав, передбачених екологічним законодавством. У даному разі йдеться, наприклад, про плату  за забруднення навколишнього середовища в межах встановлених нормативів. Безперечно, що тут теж виникають  певні несприятливі економічні наслідки для суб'єкта, але такі дії закон  не вважає правопорушенням. Якщо ж суб'єктом  буде допущене понаднормативне забруднення  в зазначеній сфері, він має бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  полягає в застосуванні до порушників уповноваженими органами і посадовими особами заходів примусового  впливу. Такі заходи застосовуються за порушення права власності на природні ресурси та права природокористування, суб'єктивних прав власників природних  ресурсів і природокористувачів, недотримання власниками природних ресурсів і природокористувачами покладених на них обов'язків, порушення правил раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища тощо. Серед негативних правових наслідків названих порушень розрізняють також примусове припинення права власності на природні ресурси або права природокористування. Крім того, законом передбачені дисциплінарні стягнення, адміністративні і кримінальні санкції, відшкодування збитків, заподіяних порушенням екологічного законодавства.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання  винних, припинення і попередження порушень законодавства в галузі природокористування і охорони  навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених  прав власників природних ресурсів і природокористувачів, відновлення якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.

Юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства  виконує важливі функції:

— стимулюючу на дотримання норм екологічного законодавства та забезпечення екологічної безпеки;

— компенсаційну, спрямовану на відшкодування збитків  та втрат у сфері екології;

— превентивну, що забезпечує попередження нових правопорушень;

— каральну, яка  полягає в карі особи, винної у  вчиненні екологічного правопорушення.

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  розглядають у трьох різних, але  взаємопов'язаних значеннях: по-перше, як державний примус до виконання  вимог, закріплених чинним законодавством; по-друге, як правовідношення, яке реалізується в межах правоохоронних правовідносин, що виникають між державою в особі її органів і правопорушником, по-третє, як правовий інститут, що включає сукупність правових норм, які закріплюють види, засоби і порядок застосування уповноваженими державними органами примусових заходів впливу на правопорушників.

Відповідальність  за порушення екологічного законодавства  є міжгалузевим інститутом. Вона реалізується через застосування всіх традиційних  видів відповідальності (кримінальної, адміністративної, цивільно-правової і дисциплінарної). Специфіка застосування відповідальності за порушення еколого-правових вимог при використанні кожного  природного об'єкта викладається в  Особливій частині цього підручника.