Банківська система

 

№п/п Види банків Правова форма Клієнтура Цілі діяльності

 

1 Комерційний  Акціонерні товариства

 

Приватні  Переважно юридичні особи.

 

Частково фізичні особи Максимальні прибутки

 

2 Ощадні  Державні,

 

національні Переважно фізичні особи. Частково юридичні особи малого і

середнього бізнесу Максимальний прибуток сприяння вирішення соціальних

завдань

 

3. Кооперативні  Товариства  Переважно фізичні особи. Юридичні особи

малого і середнього бізнесу Максимальний прибуток. Сприяння вирішенню

соціальних завдань власників та колективу банку.

 

 

 

Колективні банки обслуговують насамперед підприємства та організації

різних галузей народного господарства, а також фізичних осіб.

 

Ощадні банки по своїх функціях мало чим відрізняються від комерційних

банків.

 

Діяльність ощадних банків базується на залученні вкладів від населення

на певний строк і надання позичок приватним особам.

 

Кредитні товариства за характером діяльності подібні до ощадних банків.

Це кооперативні ощадні інститети, які організовані групами приватних

осіб, об’днаних спільними економічними інтересами (фермери, ремісники),

або профспілками.

 

Крім вищи згаданих, до універсальних банків можна віднести ще

транснаціональні банки.

 

Транснаціональні банки-великі банки, що мають широку мережу закордонних

філій, відділень, представництв, через які при підтримці держави ці

ви ці

банки контролюють валютні та кредитні операції на світовому ринку [5,

с.95].

 

Спеціалізовані банки, на відмінну від універсальних, функціонують на

будь-яких секторах грошового ринку чи займаються вузькими колами

банківських операцій, де потрібні особливі механічні прийоми та

спеціальні знання.

 

Найчастіше спеціалізовані банки виникають в тиких секторах ринку:

 

споживчого кредиту;

 

сільськогосподарського кредиту;

 

іпотечного кредиту;

 

в в зовнішній діяльності;

 

в житловому будівництві тощо.

 

Конкретні спеціалізовані банки в різних країнах істотно відрізняються за

назвою, струтурою, характером діяльності. Начастіше зустрічаються такі

спеціалізовані банки:

 

іпотечні;

 

будівельні ощадні банки;

 

інвестиційні банки;

 

банки підтримки;

 

гарантійні банки;

 

розрахункова банки.

 

Іпотечні банки – займаються довгостроковим кредитуванням житлового

будівництва під закладом земельних ділянок (іпотеки), іншими

довгостроковими позиками під заклад нерухомості.

 

Будівельні ощадні банки – займаються довгостроковим кредитуванням

житлового будівництва. Подібно до іпотечних банків, вони подають свої

довгострокові позики теж під заклад нерухомості, проте необхідні ресурси

формують переважни за рахунок цільових внесків і вкладів самих

забудовників.

 

Інвестиційні банки – займаються мобілізацією довгострокового позичкового

капіталу шляхом випуску власних боргових зобов’язань та розмішення його

в цінні папери корпорацій і держави. Головне призначення цих банків –

диверсифікація ризиків, пов’язане з викладенням коштів у довгострокові

цінні папери перш за все корпоративні.

 

Банки підтримки створюються державою чи за участю держави для

фінансування цільових програм, які вимагають особливої підтримки,

наприклад в сільськиму господарстві, розвитку інфраструктури, сприяння

житловому будівництву.

 

Залежни від прийнятого принципу побудови комеркійних банків у країні

переважають спеціалізовані чи універсальні банки.у Німечині більше 90%

всіх банків другого рівня відносяться до категорії універсальних. У США

поряд з універсальними банками, діє величезна кількість спеціалізованихю

на них припадає понад 50% всіх активів фінансових установ США. В Україні

за набором кількостікомерційних банків можна віднасти до категорії

універсальних.

 

Територіальна ознака класифікація свідчить про розгалуження мережі філії

того чи іншого банку, а токож про масштаби здійснювальних ним операцій.

Залежно від територіального розміщення комерційні банки поділяються:

 

на міжнародні, що обслуговують клієнтів у різних країнах, здійснюючи

операції на міжнародних ринках позичкових капіталів;

 

нацональні, які функціонують в межах однієї країни;

 

на міжрегіональні, що обслуговують потреби у кредитно-фінансових

послугах кількох регіонів;

 

регіональні, масштаби операцій яких обмежуються рамками певного регіону

країни.

 

Серед критеріїв класифікації комерційних банків важлива роль налижить

формі власності, що визначає особливості формування статутного фонду

банку та порядок управління ним. Відповідно до цього гритерію

итерію

розрізняються такі типи банків: державні, приватні та змішані.

 

У державних банках капітал повністю належить державі в особі центральних

органів влади й управління, зокрема, міністерства фінансів або галузевих

відомств, які є засновниками банків. Створення таких банківських установ

має на меті, як правило, реалізацію певних загальнонаціональних програм

розвитку тих чи інших галузей (регіонів). Державні банки є

кредитно-фінансове обслуговування місцевого господарства.

 

Приватні банки можуть бути створені як акціонерні товаариства відкритого

чи закритого типу, капітал яких формується емісією акцій; як товариства,

що створюються за рахунок пайових внесків юридичних та фізичних осіб.

 

Змішаний тип організації банку передбачає можливість поєднання державної

і приватної форми влпсності на його капітал у різних співвідношеннях

відповідно до інтересів суб’єктів господарювання та держави стосовно

реалізації певних програм.

 

Основною формою організації банківського бізнесу нині є акціонерна,

оскільки вона дає змогу якнайліпше організовувати управління банком та

має широкі можливості для залучення додаткового капіталу.

 

3. Функції комерційних  і центрального банку

 

Особливості діяльності банку за ринкових умов можна показати, називаючи

його функції. Що одночасно і розкривають суть банку, як специфічного

інституту товарного господарства. Основними функціями банків є:

 

посередництво в кредиті;

 

акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал;

 

посередництво в платежах;

 

створення кредитних засобів обігу.

 

Функція посередництва в кредиті полягає у перерозподілі банками коштів,

що тимчасово вивільнюються в процесі кругообігу капіталів підпиємств і

доходів населення. Банки виконують роль посередників між тими суб’єктами

ринку, які нагромаджують тимчасово вільні кошти, і тими учасниками

економічного обігу, які тимчасово потребують додаткового капіталу. Таким

чином, банки сприяють вільному “переливанню” коштів економіці,

спрямовуючи капітали в найефективніші сфери її застосування.

Посередництво банків у кредитних відносонах дає змогу також суттєво

знизити ризик в економічній системі, оскільки банки мають ширші

можливості для визначення стану платоспроможностіпозичальників, а також

для диверсифікації коштів своїх клієнтів, що зменшує ймовірність утрат.

 

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх на капітал визначає роль

банків і перетворення їх на капітал визначає роль банків як основних

фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження й заощадження

гошових ресурсів формуються гнучкою політикою банків, що пропонують

власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноматних

депозитів, які дають дохід у вигляді процента. Сконцентровані в такий

спосіб ресурси перетворються на позичковий капітал, що використовується

банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту

забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто

загальний економічний розвиток суспільства.

 

Функція посередництва в платежах полягає в організації банками

ганізації банками

безготівкових розрахунків між суб’єктами ринку переказуванням коштів з

рахунку на рахунок або заліком взаємних вимог. Підприємства,

організації, населення, державні установи тримаючи свої кошти на

банківських рахунках, активно використовують їх як засіб

взаєморозрахунків, що суттєво знижує загальні витрати обігу в економіці.

 

Створення кредитних засобів обігу полягає втім, що банки своїми

кредитно-розрахунковими операціями забезпечують потреби господарського

обігу належною кількістю платіжних засобів у формі кредитних гроршей.

 

Ці операції пов’язані з депозитно-чековою емісією, суть якої полягає в

тім, що банк, подаючи кредит клієнту, зараховуєсуму позики на його

розрахунковий рахунок. У межах цієї суми клієнт може одержати готівку

або виписати чеки для розрахунків. Відтак банк, створює додаткові

платіжні засоби, оскільки видача кредиту передує збульшенню залишку на

поточному рахунку і не залежитьвід попереднього внесення реальних коштів

до банку. Ця функція банків сприяє підтриманню незалежної еластичності

грошової системи країни, пристосовуючи грошову масу до потреб

господарського обігу.

 

Основними функціями центрального банку, що визничають його місце і роль

в економіці, є:

 

емісія готівки й організація грошового обігу;

 

функція “банку банків”;

 

функція банку уряду;

 

реалізація гошово-кредитної політики.

 

Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот, які є єдиним

законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх плетежів на території

даної країни. Банкнотна емісія здійснюється центральним банком у порядку

кредитування уряду й комерційних банків під заставу державних цінних

паперів комерційних векселів, а також у порядку списання коштів із

рахунків комерційних банків в центральному банку для підкріплення

касових резервів банківських установ.

 

Емісія готівки покладає на центральний банк токож певні зобов’язання з

організації грошового обігу в країні, тобто не тільки виготовлення

банкнот, встановлення їх номіналів, зовнішнього вигляду й ознак

платіжності, а й інкасаторських послуг для комерційних банків, заміни

зношених банкнот і монет, опрацювання й запровадження єдиних правил

введення ведення касових операцій у країні та інших заходів, що

забезпечують нормальний обіг готівки.

 

Функція “банку банків”. Центральні банки у переважній більшості країн не

вступають у безпосередні взаємовідносини з підприємствами, організаціями

й населенням, а здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування інших

банківських установ, уже через них впливаючи на економічні процеси. Тому

функція “банку банків” передбачає діяльність центрального банку як

міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції.

 

Функція банк уряду. Центральний банк виконує роль фіскального агента

уряду, забезпечуючи касове виконання державного бюджету та здійснюючи

операції, пов’язані з обслуговуванням бержавного боргу. Як банк уряду

центральний банк є також його кредитором, здійснюючи коротко- і

довгострокове кредитування держави у формі прямих позик або купівлі чи

озик або купівлі чи

посередництва у розміщенні на ринку державних цінних паперів.

 

Як банк уряду центральний банк зберігає офіційні золотовалютні резерви

країни, що виконують роль гарантійно-страхового фонду в міжнародних

розрахунках та використовуються для підтримування курсу національної

грошової одиниці відносно інших валют.

 

Реалізація грошово-кредитної політики – це ключова функція ценрального

банку. На ній головним чином базується вирішення його основної задачі –

забезпечення сталості валюти. Так за умов, коли потрібно стабілізувати

чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного

потоку, знизити інфляцію, то центральний банк продає державні цінні

папери комерційним банкам. То якщо центральному банку потрібно збільшити

грошову масу, він буде купувати цінні папери у комерційних банків, фірм

та населення.

 

Виконання центральним банком указаних функцій дозволяє забезпечити

ефективну діяльність кредитної системи в цілому та сприяє досягненню

цілей, що полягає у забезпеченні товарно-грошової збалансованості в

господарстві, стимулювання економічного росту і підтриманні стабільності

національної валюти.

 

В Україні розвиток системи комерційних банків та її структуризація за

розглянутими критеріями потребують на початкових етапах. У кредитній

системі України переважають універсальні, іпотечні, трастові, іноваційні

банки. Не сформовано оптимальної структури і за іншими критеріями

класифікації банків. Відчутнє, наприклад, ефективне кількісне

співвідношення між великими, середніми і дрібними банками. Тому, однією

банками. Тому, однією

з найважливіших умов розвитку в Україні банківської системи є її

подальша структуризація, функціонування різних видів банківських

установ, кожна з яких може зайняти належне місце на ринку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Закон України “Про банки і банківську діяльність”, від 20 березня 1991р.

//Світ бухгалтерського  обліку.- 1997-№6-с.42-51.

 

Банківська енциклопедія. За ред. А.М. Марюза. – К.: “Лебідь”,1995.