Банк міжнародних розрахунків

ЗМІСТ

 

Вступ 
1. Необхідність створення та етапи розвитку Банку міжнародних розрахунків

2. Організаційна структура Банку

3. Основні операції та механізм  їх здійснення Банком

Висновки

Список використаної літератури

 

 

ВСТУП

 

Банк  Міжнародних розрахунків є найдавнішою  міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення  нормативних документів з банківського нагляду. Банк було засновано у ході реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Одна з основних цілей міжнародної діяльності Банку  полягає в зміцненні міжнародної  фінансової стабільності. Особливої  актуальності така діяльність набуває  в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце  і роль банку в системі міжнародних  відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій  основі; є агентом або довіреною  особою з різноманітних міжнародних  фінансових домовленостей. За правовим статусом БМР є компанією з  обмеженою відповідальністю, що має  випущений акціонерний капітал.

БМР - це своєрідний форум, що сприяє міжнародному співробітництву банків. Він регулярно  організовує у себе зустрічі (Базельські зустрічі) представників центральних  банків країн-членів та інших центральних  банків, співпрацює з Групою десяти. Головна мета цих зустрічей - досягнення високого ступеня взаєморозуміння  з питань грошово-кредитного й економічного характеру, функціонування світової валютної системи тощо.

БМР створює  можливості для роботи різноманітних  комітетів (як постійних, так і спеціальних), що вивчають і обговорюють конкретні  питання: проблеми міжнародної заборгованості; упровадження фінансових інновацій, удосконалення  фінансових інструментів, структури  фінансових ринків, банківського нагляду, забезпечення ефективності і стабільності систем внутрішніх і міжнародних  платежів і розрахунків тощо. 
1. НЕОБХІДНІСТЬ СТВОРЕННЯ ТА ЕТАПИ РОЗВИТКУ БАНКУ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

 

Найстарішою кредитною інституцією регіонального  типу є Банк міжнародних розрахунків (БМР). Основна мета його створення  полягала у врегулюванні проблем  платежів Німеччини. Засновниками БМР  стали група із шести центральних  банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група  банків США на чолі з Банкірським  домом Моргана. За згодою сторін Банк був розташований у Швейцарії, яка  надала йому Установчу хартію, але  його діяльність регулюється міжнародним  правом. Нова міжнародна організація  повинна була сприяти співробітництву  центральних банків країн-учасниць і надавати додаткові можливості щодо здійснення міжнародних фінансових операцій (стаття 3 першого Статуту). БМР розпочав свою діяльність 17 травня 1930 р. у Базелі. До 1932 р. його учасниками стали ще 19 країн Європи.   
 Саме Банкові міжнародних розрахунків були надані права генерального агента з даного питання, тобто він узяв на себе функцію ,яку раніше виконувала берлінська інституція, що мала назву Центральна агенція з операцій. Згідно зі Статусом БМР міг виконувати також інші функції, наприклад брати участь у колективних валютних інтервенція з метою захисту валют, здійснювати депозитні операції та перекази за дорученням центральних банків, сприяти розвиткові кооперації між центральними банками в цілому. Але основним завданням певний час залишалися інкасування та передача німецьких репарацій за призначенням.

Коли  проблеми репарацій платежів відійшли на другий план, постало питання  доцільності існування БМР.

В перші  повоєнні роки БМР виконував роль технічного агента в межах укладеної  в 1947р. угоди про багатосторонні взаємні розрахунки, якої згодом дотримувалися  всі країни, що брали участь у  програмі відбудови Європи. До функцій  БМР входили насамперед допомога в технічному здійсненні компенсацій угод, включаючи дебетування і кредитування рахунків компенсаційних платежів за угодами із взаємних розрахунків, а також збір та аналіз відповідної статистики. Пізніше, в 1948р.,на прохання Організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС) БМР погодився виконувати аналогічні функції технологічного агента в межах планової угоди про внутрішньо-європейські платежі та взаємні розрахунки. В 1950-х роках з його допомогою здійснювалися клірингові операції в Європейському платіжному союзі. Поряд з агентськими функціями постійно розширювалися й інші напрями діяльності БМР.

Сьогодні  членами Банку міжнародних розрахунків  є 49 центральних банків різних країн. Це більшість країн Західної Європи, Північної Америки, деякі країни Східної Європи, Азії, Латинської Америки, а також Росія, Саудівська Аравія та Південна Африка.

Акціонерний капітал Банку становить 1,5 млрд. золотих франків. Він поділений  на 600 тис. акцій рівного номіналу, з яких 530 тис. акцій уже емітовано. Відповідно до Статусу Банку емісія акцій здійснюється траншами. 
 Перший транш у 200 тис. акцій був поділений між центральними банками держав-спонсорів. Центральні банки-учасники мали можливість вибору між власною підпискою на акції БМР чи їх реалізацією на ринках у своїх країнах.

Акції, надані США (частка США становила 9,9%),не були придбані ФРС, тому що американський  уряд не міг дозволити американському представникові офіційно брати участь в отриманні репараційних платежів з Німеччини. Тому акції розповсюджувалися  через підписку серед комерційних  банків та під спільні гарантії приватних  банків. Певні частки акцій, що належали Японії, Бельгії, Франції були продані  на внутрішньому ринку приватним  організаціям та особам. Наступні емісії використовувалися як для збільшення частки банків-засновників у статутному капіталі, так і для залучення  нових акціонерів до БМР. Наприклад, у 1996р. у межах підписки на четвертий  випуск третього траншу, за яким емітувалось 44 тис. нових акцій, новим членам БМР стали центральні банки Бразилії, Китаю, Гонконгу, Мексики, Росії, Саудівської Аравії та Сінгапуру.

Майже 14% акцій БМР належало до останнього часу приватним власникам. Після  позачергових Загальних зборів акціонерів, проведених 8 січня 2001р.,до Статуту БМР  було внесено зміни, які заборонили приватним особам володіти акціями  БМР. Лише центральні банки можуть бути його акціонерами. Приватні акціонери  отримали отримали за них у цілому 16 тис. швейцарських франків, премія становила 95-155%.

Одна  з основних цілей міжнародної  діяльності Банку полягає в зміцненні  міжнародної фінансової стабільності. Особливої актуальності така діяльність набуває в сучасних умовах інтеграції світових фінансових ринків. Це визначає місце і роль банку в системі  міжнародних відносин: БМР є місцем зустрічі представників центральних  банків; є банком центральних банків - зберігає їх депозити, які становлять значну частку світових валютних резервів, здійснює розрахунки між ними на кліринговій  основі; є агентом або довіреною  особою з різноманітних міжнародних  фінансових домовленостей.

 

2. ОРГАНІЗАЦІЙНА  СТРУКТУРА БАНКУ

 

Основними органами управління БМР є: Загальні збори акціонерів та Рада директорів у складі управляючих 17 центральних  банків.

Загальні  збори акціонерів

За Статусом Банку Загальні збори акціонерів проводяться щорічно в дати, які  визначаються Радою директорів та припадають на останні 4 місяці до закінчення фінансового  року(до 31 березня).

Право голосу і представництва на Загальних зборах акціонерів мають 50 інституцій (49 центральних  банків країн-учасниць та Європейський центральний банк).Право голосу надається  відповідно до частки інституцій в  капіталі БМР. Голосування за дорученням (через представника) забороняється. Головує на Загальних зборах голова Ради директорів ,а в разі його відсутності -його заступник.

Як правило, на щорічних Загальних зборах розглядаються  такі питання:

- схвалення  щорічної доповіді, балансу, рішення  аудиторів, звіту про прибутки  та збитки;

- внесення  будь-яких змін до розмірів  винагороди, оплати, компенсації, грошового  утримання членів Ради директорів;

- асигнування  сум у резервні та спеціальні  фонди;

- оголошення  дивідендів та їхнього розміру;

- вибір  аудиторів на наступний рік  і фіксація їхньої винагороди.

Можуть  також скликатися позачергові Збори  акціонерів, на яких ухвалюються рішення  щодо пропозицій Ради директорів про  внесення змін та доповнень до статусу  БМР; збільшення або зменшення капіталу Банку;ліквідації Банку.

Рада  директорів

Це адміністративний та виконавчий орган БМР. Рада директорів складається з 17 членів. До неї входять  управляючі центральних банків Бельгії, Франції, Німеччини, Італії, Великої  Британії та США, які є за посадою  директорами. Кожен із них призначає  ще по одному члену Ради тієї ж національної незалежності з числа представників  фінансового бізнесу, промисловості  чи торгівлі.

Статут  БМР передбачає, що ці особи можуть обирати інших членів Ради з-поміж  управляючих тих центральних  банків-членів, представники яких ще не входять у Раду, але не більш  ніж 9 осіб. Управляючі центральних  банків Нідерландів, Швеції, Швейцарії, а також Канади та Японії є такими членами Ради директорів. Усі директори  Ради, окрім за посадою директорів, обираються на строк до 3 років, але  він може бути продовжений. Директорами  не можуть бути особи, які є членами  або офіційними особами урядів чи законодавчих органів, якщо вони не є  управляючими центральних банків.

Рада  представляє БМР у відносинах з третіми сторонами і має  виключне право брати на себе зобов'язання від імені Банку. Засідання Ради проводяться не рідше за 6 разів  на рік.   
 Рішення ухвалюються простою більшістю присутніх на засіданні Ради(директорів чи їхніх довірених осіб). У випадку рівності голосів Голова має другий - вирішальний голос. Процедура засідання Ради підсумовується у протоколі, який підписує Голова.

Рада  директорів обирає зі свого складу Голову та одного чи більше його заступників. Вона також призначає Президента Банку. Строк перебування на цих  посадах-3 роки, але він може бути продовжений. З 1948р. функції Президента Банку та Голови Ради директорів виконує  одна особа.

Рада  директорів за рекомендацією Голови призначає також генерального менеджера  та його заступника, які звітують Президентові Банку про операції банку та керують  діяльністю операційного персоналу. Керівники  департаментів та інші виконавчі  директори подібного рангу також  призначаються Радою за рекомендацією  Президента Банку, після консультації з генеральним менеджером. Інший  персонал призначається генеральним  менеджером за погодженням із Президентом  Банку.

Кількість департаментів та їхня структура  визначаються Радою. Серед основних: Генеральний секретаріат, Монетарний і економічний департамент, Банківський  департамент, а також створена Генеральна Рада.

Сьогодні  в БМР працює понад 500 осіб, які  є представниками 37 країн світу.

Центральний офіс (штаб-квартира) БМР розташована  в Базелі(Швейцарія). Представницький  офіс Банку для Азії й Тихоокеанського  регіону розташовано в Гонконзі.

Суперечки, які виникають щодо інтерпретації  та застосування договорів чи Статуту  БМР, передаються на розгляд в  арбітражний трибунал, як передбачено  Гаазькими домовленостями. Уряди  Бельгії, Франції, Німеччини, Італії та Великої Британії призначають 5 членів трибуналу. Суперечки з питань зайнятості між БМР та його персоналом чи колишнім службовцями або особами ,через яких вони здійснюють претензії, розглядаються адміністративним трибуналом Банку.

Міжнародні  розрахунки являють собою систему  механізмів реалізації грошових вимог  і зобов'язань, що виникають між  різними суб'єктами міжнародних  економічних відносин. Еволюція міжнародних  розрахунків відображає розвиток міжнародних  відносин, валютних систем, фінансових ринків, у тому числі ринку фінансових послуг. Необхідність міжнародних розрахунків  обумовлена міжнародною торгівлею, вивозом капіталу, міграційними процесами  та ін.

На умови  та ефективність міжнародних розрахунків  впливає багато чинників: кон'юнктура  внутрішнього та зовнішніх ринків, характер міжнародних зв'язків країн—учасниць розрахунків, стан їх платіжних балансів, золотовалютних резервів, оборотності  валют, динаміка курсів національних грошових одиниць та ін. Існує і зворотний  зв'язок: стабільні міжнародні розрахунки позитивно впливають на внутрішню  економіку та міжнародні економічні відносини країн—учасниць розрахунків. На сучасному етапі міжнародні розрахунки є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється по декількох напрямах. Держава впливає на систему розрахунків, оскільки нерідко сама бере в них  участь; законодавчо їх регламентує, періодично вводячи певні валютні  обмеження, створюючи органи валютного  контролю тощо; впливає на розрахунки через систему міжнародних організацій.

Міжнародні  розрахунки здійснюються переважно  у безготівковій формі шляхом відповідних записів на банківських  рахунках в уповноважених банках; вони безпосередньо пов'язані з  обміном валют на валютних ринках.

Міжнародні  розрахунки – являють собою систему  регулювання платежів за грошовими  вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через  банки.

Форми міжнародних  розрахунків:

100% аванс(авансові  платежі, передоплата) –дуже рідкісне  явище у нормальних міжнародних  відносинах.

Акредитивні розрахунки – це доручення банку(клієнтом якого є імпортер) одному або декільком  банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах  визначеної суми на умовах, указаних в  акредитиві.

Акредитив – це платіжний документ за яким банк дає розпорядження іншому банку  за рахунок спеціально заброньованих  коштів оплатити товарно- транспортні  документи за відвантажений товар  або виплатити пред”явнику акредитива визначену суму грошей.

Акредитив є вигідним для експортера, бо забезпечує надійність платежу і швидке його отримання, захищаючи експортера від  валютних і політичних ризиків.