Прибыль предприятия и ее чувство установлении цели

Рентабельность  производственных фондов рассчитывается как отношение прибыли к среднегодовой стоимости основных фондов и оборотных средств. Этот показатель можно рассчитать как по налогооблагаемой, так и по чистой прибыли.

Рентабельность  капитала (активов) предприятия определяется по стоимости имущества, имеющегося в его распоряжении. Эта группа показателей рентабельности формируется на основе расчета уровней рентабельности в зависимости от изменения размера и характера авансированных средств: все активы предприятия; инвестиционный капитал (собственные средства + долгосрочные обязательства); акционерный (собственный) капитал.

Несовпадение  уровней рентабельности по этим показателям  характеризует степень использования  предприятием заемных финансовых средств  для повышения доходности: долгосрочных кредитов и других заемных средств

Данные показатели имеют практическое применение, так как отвечают интересам участников предприятия. Так, администрацию предприятия интересует отдача (доходность) всех активов (всего капитала); потенциальных инвесторов и кредиторов — отдача на инвестируемый капитал; собственников и учредителей — доходность акций и т. д

Каждый из перечисленных  показателей легко моделируется по факторным зависимостям.

Факторная зависимость  чистой прибыли от величины активов предприятия и объема продаж

Эта зависимость  раскрывает связь между рентабельностью всех активов (или производственных активов), рентабельностью продаж и фондоотдачей (показателем оборота производственных фондов). Экономическая связь заключается в том, что вышеприведенная зависимость прямо указывает пути повышения рентабельности: при низкой доходности продаж необходимо стремиться к ускорению оборота производственных активов.

Как видим, рентабельность собственного (акционерного) капитала зависит от изменений уровня рентабельности продукции, скорости оборота совокупного  капитала и соотношения собственного и заемного капиталов. Изучение подобных зависимостей важно для оценки финансового состояния предприятия.

Многообразие  показателей рентабельности определяет альтернативность поиска путей ее повышения. Каждый из исходных показателей раскладывается в факторную систему с различной степенью детализации, что задает границы выявления и оценки производственных резервов.

При анализе  путей повышения рентабельности важно разделять влияние внешних  и внутренних факторов. Такие показатели, как цена продукта и ресурса, объем потребляемых ресурсов и объем производства продукции, прибыль от продажи и рентабельность (доходность) продаж находятся между собой в тесной функциональной связи и зависят от организации и управления деятельностью предприятия. Поэтому важен контроль за изменениями внутренних факторов: снижение материалоемкости и трудоемкости продукции, повышение отдачи основных фондов и т. д.

7. Планирование  прибыли

Планирование  прибыли — составная часть  финансового планирования и важный участок в финансово-экономической работе предприятия. В процессе разработки планов по прибыли важно не только учесть все факторы, влияющие на величину возможных финансовых результатов, но и, рассмотрев варианты производственной программы, выбрать те из них, что обеспечивают максимальную прибыль. При относительно стабильных ценах и прогнозируемых условиях хозяйствования прибыль планируется на год в рамках текущего финансового плана. Сложившаяся в Украине экономическая ситуация крайне затрудняет годовое планирование, и предприятия могут составлять более или менее реальные планы по прибыли по кварталам. Поскольку в настоящее время планирование прибыли «привязано» к расчету авансовых платежей по налогу на прибыль и порядку внесения их в бюджет, то составление квартальных планов становится необходимым. Плательщики налога на прибыль заинтересованы в том, чтобы разница между заявленным ими размером авансовых платежей налога и фактическими платежами была минимальной. Однако более важной целью планирования прибыли является определение возможностей предприятия в финансировании своих потребностей.

В настоящее  время в связи с постоянно  меняющимися условиями хозяйствования и с тем, что прибыль определяется в целом по предприятию, исходя из объема валового дохода, валовых расходов и величины амортизации, наиболее приемлемым для планирования прибыли является аналитический метод.

Суть данного  метода состоит в том, что по известным  в предшествующем периоде фактической  себестоимости и доходе от продажи  продукции определяют базовую рентабельность. Например, фактическая себестоимость составляет в базисном году 1300 тыс. грн., а доход от выпуска и продажи продукции составляет 1800 тыс. грн., тогда рентабельность равна 27% ((1800—1300) : 1800).

С помощью базовой  рентабельности ориентировочно рассчитывается прибыль планируемого периода на объем валового дохода планируемого периода. Например: базовая рентабельность составляет 27%, валовой доход предприятия в планируемом периоде ожидается 2000 тыс. грн., тогда планируемая прибыль составит 540 тыс. грн. (2000x0,27).

При таком расчете  плановой прибыли будет учтено влияние  только первого фактора — объема валового дохода. Для учета других факторов далее расчет ведется в  определенной последовательности:

    рассчитывается  изменение (+, —) валовых расходов в планируемом периоде за счет изменения цен на сырье, материалы, других факторов валовых расходов предприятия планируемого периода по сравнению с базисным периодом (например, +100 тыс. грн.);

    рассчитывается  изменение амортизационных отчислений  за счет движения основных  фондов и нематериальных активов  предприятия, применения ускоренной  амортизации (например, — 10 тыс.  грн.);

    определяется  влияние изменения ассортимента, качества, сортности выпускаемой продукции, исходя из ее рентабельности (например, за счет увеличения доли более рентабельной продукции ожидается увеличение прибыли планируемого периода на 20 тыс. грн.);

    после  обоснования цены на продукцию  планируемого периода определяется влияние изменения цен (например, за счет падения цен ожидается снижение прибыли на 10 тыс. грн.);

    влияние  на прибыль всех перечисленных  факторов определяется путем  их суммирования. В нашем примере  640 тыс. грн. (540+100-10+20—10), т. е. прибыль  планового периода составит 640 тыс. грн.;

    если  учесть изменение прибыли в  непроданных остатках готовой  продукции на начало и конец  планируемого периода (например, —30 тыс. грн.), то окончательно  величина планируемой прибыли  составит 610 тыс. грн. (640—30).

Аналитический метод планирования прибыли показывает влияние различных факторов на величину прибыли, но и он в достаточной  степени не учитывает влияние  всех меняющихся условий хозяйствования на финансовые результаты и не обеспечивает их достоверности, прежде всего, из-за постоянно меняющихся условий хозяйствования.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.Собівартість  як початкова база формування  цін(тарифів).

За своїм  значенням головним елементом ціни є витрати, які виступають у формі  собівартості. Собівартість — це виражені в грошовій формі витрати підприємства, які пов’язані з виробництвом та реалізацією продукції, товарів та послуг.

 Собівартість, як обов’язковий елемент ціни, відіграє різну роль у її  формуванні. Якщо на продукцію  встановлюються фіксовані або  регульовані ціни, то в цьому разі собівартість — вихідна база ціни і є основою для визначення в її складі прибутку та інших елементів. При формуванні вільних цін собівартість продукції безпосередньо їхній рівень не визначає. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним із чинників її визначення. Незважаючи на такі розбіжності, облік собівартості продукції має особливе значення в ціноутворенні. Правильне визначення витрат необхідне для встановлення ціни пропозиції і, найголовніше, для вироблення ефективної цінової стратегії підприємства.

 Витрати,  що входять до собівартості  продукції, можуть бути згруповані  за різними ознаками. За економічним  змістом витрати поділяються  на окремі елементи, за цільовим  призначенням — на калькуляційні статті, за способом віднесення на окремі види продукції — на прямі та непрямі, за обсягами виробництва — на постійні та змінні. Використання різних підходів до розподілу витрат дає змогу визначити результати діяльності окремих підрозділів підприємства та їхній внесок у формування собівартості та прибутковості виробленої продукції.

 Перша група  об’єднує економічно однорідні  витрати, які групуються за  такими елементами: сировина та  матеріали, паливо та енергія,  заробітна плата, амортизація  тощо. Таке групування дає можливість визначити ефективність використання ресурсів та виявити їхній вплив на обсяги виробництва, а звідси і на ціни товарів. Але розподіл витрат за економічним змістом практично не використовується при визначенні собівартості одиниці продукції, оскільки їхній штучний розподіл між виробами зумовлює невисокий рівень достовірності інформації.

 В основі  групування витрат за статтями  калькуляції лежить принцип їхнього  розподілу за цільовим призначенням, згідно з яким виділяються  виробничі витрати управлінського характеру. До недавнього часу склад калькуляційних статей та витрат, що входили до них, регламентувався типовими положеннями з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), які були затверджені Кабінетом Міністрів України за окремими галузями. У зв’язку з тим, що ці типові положення ще не приведені у відповідність до вимог нових стандартів бухгалтерського обліку, кожне підприємство самостійно веде облік витрат на підставі нового Плану рахунків і вимог Національних стандартів.

 Класифікація  витрат за калькуляційними статтями  нерозривно пов’язана з їхнім  розподілом на прямі та непрямі  (накладні). Прямі — це витрати,  які можуть бути безпосередньо  віднесені на певний вид продукції,  робіт чи послуг. До непрямих належать витрати, які не можуть бути безпосередньо віднесені на конкретні вироби і тому розподіляються між ними відповідно до встановленої на підприємстві бази розподілу. Як правило, такою базою є загальна сума прямих витрат або заробітна плата основних виробничих робітників.

 Згідно з  Положенням (стандартом) бухгалтерського  обліку 16 «Витрати», собівартість  продукції складається з виробничої  собівартості та витрат, які пов’язані  з операційною діяльністю. Виробнича  собівартість містить прямі та  загальновиробничі (непрямі) витрати. До складу першої групи входять прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, покупних і комплектуючих напівфабрикатів та ін.); витрати на оплату праці, які можуть бути прямо віднесені на конкретні види продукції; та інші прямі витрати (нарахування на соціальні заходи, амортизація виробничого обладнання та його поточний ремонт тощо).

 До загальновиробничих  належать витрати, що пов’язані  з виробничою діяльністю таких  структурних підрозділів підприємства, як цех, бригада, ділянка. Це витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління підрозділів, відрахування на соціальні заходи, оплата службових відряджень та ін.), амортизація основних засобів загальновиробничого призначення і витрати на їхнє утримання, експлуатацію, ремонт та оренду, комунальні послуги (опалення, освітлення, водопостачання), витрати на охорону праці і т. д.

Загальновиробничі витрати поділяються на постійні і змінні залежно від зміни  обсягу виробництва. До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на управління виробництвом, які змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів діяльності. Постійні — це витрати, абсолютна величина яких залишається незмінною, або змінюється незначно при зміні обсягу виробництва. Постійні та змінні загальновиробничі витрати розподіляються на види продукції чи робіт з використанням певної бази розподілу (години роботи, зарплата, обсяги діяльності, прямі витрати тощо). Сума прямих та загальновиробничих витрат становить величину виробничої собівартості.

 До складу  непрямих належать також витрати,  які пов’язані з операційною  діяльністю. Вони, у свою чергу,  поділяються на адміністративні  витрати, витрати на збут та  інші операційні витрати. Адміністративні  витрати — це такі загальногосподарські  витрати, які пов’язані з обслуговуванням підприємства та управлінням ним (загальні корпоративні, утримання апарату управління та основних засобів, зв’язок, обов’язкові платежі тощо). Витрати на збут пов’язані з реалізацією продукції і містять витрати на тару, оплату праці продавців, транспортування продукції, рекламу та ін. Виробнича собівартість та операційні витрати в сумі складають повну собівартість продукції.

 Спираючись  на розглянуті способи групування  витрат, при визначенні ціни продукції  можна застосувати два методи їхнього обліку: метод обліку повних витрат і метод обліку прямих витрат. Суть першого методу полягає в розрахунку собівартості одиниці продукції, який містить у собі всі сукупні витрати (прямі та накладні), що пов’язані з її виробництвом

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Практична частина

 

Задача 1. Фірма  випускає п’ять видів продукції.Об’єм  випуску, ціни і змінні витрати по видах продукції А-Д приведені  в таблиці 1.Сума постійних витрат фірми складає 41400 грн. Дати висновок про доцільність асортименту  продукції і рекомендації,що випускається,по його зміні,якщо це необхідно.Аналіз має бути проведений по методу повної собівартості і по методу скороченої собівартості.

Таблиця1- Початкові  дані

Показники	Види продукції
	А	Б	В	Г	Д	Усього
1.Обсяг випуску,шт.	300	200	400	250	550	1700
2.Ціна реалізації,грн.	150	160	115	195	160	780
3. Перемінні  витрати на весь випуск,грн.	29000	24000	36000	4000	78000	213000