Звіт по практиці в Ощадбанку

 

Вступ

 

Сучасний світ не може існувати без розвитку банківської системи. Банки проникають в усі сфери  економіки, забезпечуючи функціонування грошових відносин.

Банківська система України  складається з Національного  банку України та інших банків, що створені і діють на території  України відповідно до діючого законодавства.

У даному звіті з виробничої практики об’єктом дослідження являється банк «Ощадбанк».

Комерційний банк – це фінансова  установа, функціями якої є залучення  у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних  умовах та на власний ризик, відкриття  та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

АТ «Ощадбанк» - один із найбільших фінансових інститутів української  держави, що має найрозгалуженішу мережу установ - близько 6000.

Державний банк сьогодні –  символ стабільності та надійності. За основними показниками своєї  діяльності він входить у трійку лідерів вітчизняного банківського ринку.

Це єдиний в Україні  банк, що має закріплену Законом  України „Про банки і банківську діяльність” державну гарантію повного  збереження грошових коштів громадян, довірених банку.

Ощадний банк - універсальна банківська установа, яка зосереджує свої зусилля на створенні сприятливих  та вигідних умов обслуговування клієнтів, розширенні переліку банківських продуктів  та послуг, збільшенні присутності  на ринку.

За роки свого існування  Ощадбанк завоював репутацію бездоганного ділового партнера, який спроможний виконувати взяті на себе зобов’язання незалежно  від впливу зовнішніх або внутрішніх факторів.

Банк активно працює практично  в усіх секторах українського фінансового  ринку, на сучасному рівні обслуговує великих корпоративних клієнтів. Його фінансова надійність – головний аргумент на користь того, що клієнтами Ощадбанку сьогодні є такі поважні системні клієнти, як установи Пенсійного фонду України, ДП «Енергоринок», НАК “Нафтогаз України”, НАЕК “Енергоатом”, УДППЗ “Укрпошта”, ВАТ «Укртелеком».

Ощадбанк є емітентом  електронних грошей платіжної системи  «ГлобалМані». Електронні гроші забезпечені  реальною гривнею і мають стовідсоткову  ліквідність. Перша емісія відбулася 21 жовтня 2011 року.

Стратегічною метою банку  є забезпечення фінансової стабільності та надійності, підтримання власного капіталу на необхідному рівні для  здійснення статутної діяльності, розширення обсягів та удосконалення спектра  банківських продуктів та послуг для юридичних осіб і населення, мінімізація ризиків в своїй  діяльності.

Одним з пріоритетних напрямків  діяльності в теперішній час є  розширення кола клієнтів, як юридичних  так і фізичних осіб, з метою  забезпечення стабільної ресурсної  бази, гарантування їх всебічного та якісного обслуговування, а також впровадження нових видів технологій та послуг для збільшення доходів від без  ризикового розрахунково-касового обслуговування клієнтів.

 

РОЗДІЛ 1. Теоретична та практична підготовка у сфері  опанування економічних основ технологічного розвитку, галузевих особливостей систем технологій виробництва сільськогосподарської  продукції, аналізу та оцінки техніко-економічної  ефективності технологій, якості технологічних  рішень на підприємстві

 

Ощадна справа – це діяльність, безпосередньо пов’язана із заощадженням, накопиченням і використанням грошей. Кожна людина так чи інакше зацікавлена в розумному заощадженні коштів та збільшенні свого добробуту. З огляду на історію виникнення ощадних кас можна зробити висновок, що і два століття тому люди піклувалися про покращення свого життя так само, як і зараз, і не остання роль у цьому належала саме ощадній справі. 

У Західній Україні заощадження  приватних осіб приймали окружні  каси губернаторства. В 1783 році такі ж  каси було засновано в Галичині. Згідно зі спеціальним цісарським привілеєм  у 1843 році у Львові започатковує діяльність Галицька ощадна каса, гаслом якої було "Працюй та заощаджуй". Гарантом повернення коштів на першу вимогу та своєчасної виплати процентів для вкладників був Крайовий Сейм. 

Значний вплив на розвиток ощадних  кас на Заході України мав Австро-Угорський  державний банк. Так, у Статуті  ощадної каси міста Тернополя  було зазначено, зокрема, що "...метою  її створення є надання заможним верствам населення можливості безпечного збереження коштів і отримання процентів...". Необхідно додати, що така мета була дуже доречною для того часу, оскільки послугами ощадкас користувалися  заможні громадяни. 

Війна 1914 року негативно позначилась  на фінансово-банківській системі  Західної України. Подальший розподіл території держави призвів до зруйнування єдиної мережі кас. Тільки після реформи 1924 року відновився розвиток ощадних кас на західних землях. 

На відміну від західної частини  України, на Сході ощадних кас  було небагато і розміщувалися вони переважно у великих містах. В 1782 році, за рік до появи Галицької  ощадної каси, було відкрито касу в  Одесі - першу на східній території  України. Примітною особливістю  східноукраїнських ощадкас того часу було те, що вони не давали позик  у приватні руки. Залучені у населення  кошти ощадкаси направляли виключно на підтримку державного кредиту. Так  тривало до 1895 року, коли було прийнято новий Статут (перший Статут – 1842 року), згідно з яким каси офіційно почали називати державними. 

Цікаво, що клієнт мав право робити внески на книжку в будь-якій частині  імперії. Право користування ощадкнижкою  мали також й неповнолітні. Загалом  на 1889 рік у Східній Україні  діяло 125 ощадних кас (більшість –  у Чернігівській губернії), які  працювали при скарбницях. Як самостійні установи ощадкаси були лише у Києві, Харкові, Одесі та деяких інших великих  містах. 

У період 1917-1921 років ощадкаси Східної  України було ліквідовано і відновлено після входження України до Союзу - в 1922 році.

Ощадні каси радянського взірця розміщували облігації, проводили  вкладні операції, сприяли впровадженню червінців і їх обміну в 1924 році на карбованці. Крім цього, до повноважень  ощадкас входило страхування  заробітної плати робітників від  знецінення.

Потрібно зазначити, що після 1932 року ощадкаси перетворились на монопольні кредитні установи, що різнобічно залучали грошові кошти населення для  державних потреб. Подальшому розвитку ощадних кас завадила війна, яка  спричинила закриття та евакуацію ощадних  установ, втрату книжок вкладників та інших документів. Обмеження щодо видачі готівки з вкладів були зняті після 19 січня 1944 року, і вклади почали видавати на першу вимогу вкладника.  

Істотні зміни в діяльності ощадкас  відбулись у 1963 році, коли мережу Держтрудощадкас  СРСР було передано Мінфіну у відання  Держбанку. В результаті зміни підлеглості  ощадкаси припинили передавати вклади у держбюджет і почали використовувати  їх на створення єдиного союзного позичкового фонду (частка України в 1970 році – 19,6%). З 1972 року в ощадкасах запроваджується повний госпрозрахунок. 

Наприкінці 70-х і особливо у 80-ті роки стрімко зростають доходи населення, і як результат, його заощадження. Інфляція зумовила реформування банківської  системи 1988 року, і мережа ощадкас  трансформувалась в установи Ощадбанку  СРСР.

У 1991 році Україна виходить зі складу Радянського Союзу і проголошує свою незалежність. З проголошенням  незалежності України Ощадбанк відокремлюється  від Ощадбанку СРСР. 

Після прийняття 20 березня 1991 року Закону України "Про банки та банківську діяльність" Ощадний банк України  набув спеціального статусу. 

31 грудня 1991 року Ощадбанк зареєстровано  як самостійну банківську установу  в Національному банку України  –"Державний спеціалізований  комерційний ощадний банк України”.  

Постановою Кабінету Міністрів  України від 21 травня 1999 р. на виконання  розпорядження Президента України  від 20 травня 1999 р. Державний спеціалізований  комерційний ощадний банк України  перетворено у відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний  банк України"(скорочена назва - Ощадбанк).  

На сьогодні Ощадбанк - єдиний серед українських банків, який має  закріплену законом державну гарантію збереження вкладів громадян та їх видачі за першою вимогою.

Структура управління Банком включає органи управління та контролю.

Органами управління та контролю Банку є :

1. наглядова рада Банку;
2. правління Банку;
3. ревізійна комісія(департамент внутрішнього аудиту).

Наглядова рада Банку є  вищим органом управління Банку, що здійснює контроль за діяльністю правління  Банку з метою збереження залучених  у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту  інтересів Держави як акціонера Банку та інші функції, визначені Законом України  «Про банки і банківську діяльність» .

До компетенції наглядової ради належить прийняття рішень щодо :

• визначення основних напрямів діяльності Банку та затвердження звітів про їх виконання;
• затвердження річних результатів діяльності Банку, включаючи його дочірні підприємства;
• розроблення та затвердження положення про ревізійну комісію Банку призначення персонального та кількісного складу ревізійної комісії, дострокове припинення повноважень призначеного персонального складу ревізійної комісії або окремого з її членів;
• затвердження звітів та висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
• інвестування у статутні фонди юридичних осіб (у вигляді придбання акцій, часток, паїв);
• участі банку в банківських холдингових групах, фінансових холдингових групах та про перелік повноважень, які передаються банком таким банківським об’єднанням ;
• випуску акцій банку на підставі актів Кабінету Міністрів;
• розподілу прибутку та покриття збитків;
• затвердження положення про правління Банку та визначення кількісного складу правління;
• призначення і звільнення голови правління Банку,укладання з ним контракту;
• затвердження персонального складу правління, призначення і звільнення посади заступників голови правління Банку та членів правління Банку, в тому числі подання голови правління Банку,укладення з ними контрактів;
• визначення зовнішнього аудитора;
• встановлення порядку проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;
• заслуховування звітів правління з основних питань діяльності Банку затвердження зведеного балансу Банку.

Постійно діючим виконавчим органом Банку є правління. Правління  здійснює  керівництво оперативною (поточною) діяльністю Банку, формуванням  фондів і несе відповідальність за ефективність його його роботи. До компетенції  правління банку належить:

• організація виконання рішень наглядової ради щодо діяльності Банку;
• розгляд проектів документів Банку, затвердження яких належить до компетенції наглядової ради,затвердження стратегічних та поточних планів діяльності Банку,бізнес-плану,розгляд річного фінансового звіту і балансу, подання їх на затвердження наглядовій раді;
• затвердження програми здійснення внутрішнього контролю з метою протидії відмінюванню грошей, отриманих злочинним шляхом;
• затвердження граничної чисельності працівників Банку, та організаційної структури центрального апарату;
• контроль за дотриманням законодавства працівниками Банку, визначення основних засад ведення активних та пасивних операцій;
• визначення умов оплати праці, прийняття рішень з питань соціального забезпечення і захисту та стимулювання працівників Банку;
• визначення порядку найму і звільнення працівників, форми, системи, порядку оплати праці та стимулювання працівників відповідно до законодавства
• встановлення порядку списання морально застарілого та непридатного для використання обладнання і транспортних засобів;
• затвердження символіки Банку, вирішення інших питань діяльності, винесених на розгляд правління за рішенням голови правління.

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться  у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних  та інших активних операцій.

Банківські ресурси з  точки зору джерел утворення поділяються  на власні і залучені. До власних коштів банку належать:

- статутний капітал;

- резерви на покриття  різноманітних ризиків;

- спеціальні фонди;

- нерозподілений прибуток.

До залучених коштів відносяться  кошти на депозитних рахунках банківських  клієнтів, позики, отримані від інших  банків, і кошти, отримані від інших  кредиторів.

Головним джерелом банківських  ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі  України складає 80% від загальної  величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал.