Теоретичні аспекти аналізу фінансового стану підприємства

Розглянемо  насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, - це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості поточних активів, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі тощо. Коли підприємство зменшує запаси і ліквідні засоби, то воно може більше задіяти капіталу у виробничому процесі і, таким чином, збільшити прибуток. Однак разом із тим зростає ризик неплатоспроможності підприємства і навіть його зупинки внаслідок недостатності необхідних напівфабрикатів, сировини чи матеріалів.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості – склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними. Чим більше у підприємства власних фінансових ресурсів, насамперед прибутку і фондів, що формуються на його рахунку, тим більша впевненість у збереженні ним фінансової стійкості. При цьому важливий не лише загальний обсяг прибутку, а й структура його розподілу і особливо та частка, яка спрямовується на розвиток виробництва. Також важливо проаналізувати використання прибутку в двох напрямках:

• по-перше, для фінансування поточної діяльності – на формування обігових засобів, зміцнення платоспроможності, посилення ліквідності тощо;
• по-друге, для інвестування в капітальні затрати і цінні папери.

Важливими факторами фінансової стійкості є також податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

            Платоспроможність і ліквідність підприємства

Як  вже зазначалося вище, головним критерієм  для визначення фінансового стану  є платоспроможність підприємства. Це здатність підприємства впевнено сплачувати всі свої боргові зобов'язання згідно з встановленими строками або відповідно до договірних умов. Її можна визначати за минулий період, на якусь певну дату або як майбутню можливість розрахуватися у необхідні терміни за існуючими короткостроковими зобов'язаннями.

Найпростіше можна визначити платоспроможність  на якусь дату на підставі даних балансу підприємства. Для цього спочатку треба з'ясувати наявність залишку грошових коштів на поточному рахунку та інших рахунках грошових коштів. Якщо ці суми незначні, слід також перевірити стан розрахунків з різними кредиторами. Відсутність сум заборгованості, щодо яких прострочено терміни сплати, є доброю ознакою сталого фінансового стану. Вивчення заборгованості слід починати з визначення сум заборгованості по банківським кредитам, розрахунках з кредиторами за товари, роботи, послуги, розрахунках з бюджетом та з працівниками з оплати праці.

Крім  аналізу платоспроможності підприємства слід також звернути особливу увагу на аналіз його ліквідності.

Ліквідність – це спроможність підприємства перетворювати  свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Підприємство, оборотний  капітал якого складається переважно  з коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, як правило, вважається більш ліквідним, порівняно з  підприємством, оборотний капітал  якого складається переважно  з запасів.

Всі активи підприємства в залежності від ступеня  ліквідності, тобто  швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) – суми по всіх статтях коштів, що можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. В цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).
2. Швидкореалізовані активи (А2) – активи, для обертання яких у наявні кошти потрібен певний час. У цю групу можна включити дебіторську заборгованість (платежі по якій очікуються протягом  12 місяців після звітної дати), інші оборотні активи.
3. Повільнореалізовані активи (А3) – найменш ліквідні активи. Це запаси, дебіторська заборгованість (платежі по якій очікуються більш як через 12 місяців після звітної дати), податок на додану вартість по придбаним цінностям тощо.
4. Важкореалізовані активи (А4) – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду часу. В цю групу можна включити статті I розділу активу балансу "Необоротні активи".

Перші три  групи активів протягом всього господарського періоду можуть постійно змінюватися  і відносяться до поточних активів  підприємства. Поточні активи більш  ліквідні, ніж всі інші активи підприємства.

Пасиви  балансу по мірі зростання строків  погашення зобов'язань групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики, не погашені в термін (за даними додатків до бухгалтерського балансу).
2. Короткострокові пасиви (П2) – короткострокові кредити банків та інші позики, які підлягають погашенню на протязі 12 місяців після звітної дати.
3. Довгострокові пасиви (П3) – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви – статті ІІI розділу пасиву балансу "Довгострокові зобов'язання".
4. Постійні пасиви (П4) – статті I розділу балансу "Власний капітал".

Короткострокові і довгострокові зобов'язання, разом  узяті, називають зовнішніми зобов'язаннями.

Підприємство  вважається ліквідним, якщо його поточні  активи перевищують його короткострокові  зобов'язання.

Показники ліквідності важливі не тільки для  керівників і фінансових працівників  підприємства, але становлять інтерес  для різних користувачів інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності  – для постачальників сировини і  матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності  – для банків; коефіцієнт покриття – для покупців, власників акцій  і облігацій підприємства.

          Характеристика показників рентабельності.

Результативність  і економічна доцільність функціонування підприємства оцінюється не тільки абсолютними, але і відносними показниками. Відносними показниками є система показників рентабельності.

У широкому розумінні слова поняття рентабельності означає прибутковість, дохідність. Підприємство вважається рентабельним, якщо результати від реалізації продукції  покривають витрати виробництва  і утворюють суму прибутку, достатню для нормального функціонування підприємства.

Економічна  сутність рентабельності може бути розкрита тільки через характеристику системи  показників. Загальний їхній зміст  – визначення суми прибутку з однієї гривні вкладеного капіталу. І оскільки це відносні показники, то вони практично  не підпадають під вплив інфляції.

Основними показниками рентабельності, якими  вимірюється дохідність підприємств  в Україні, є наступні:

1. Рентабельність активів (майна) (Р_а) – показує, який прибуток одержує підприємство з кожної гривні, вкладеної в активи:

, де

ЧП – прибуток, що залишається  в розпорядженні підприємства (чистий прибуток); А – середній розмір активів.

2. Рентабельність поточних активів (Р_па) – показує, скільки прибутку одержує підприємство з однієї гривні, вкладеної в поточні активи:

, де

А_п – середній розмір поточних активів.

3. Рентабельність інвестицій (Р_і) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування інвестиціями:

, де

П – загальна сума прибутку за звітний період; ВК – середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.

Показник  рентабельності виробництва знаходиться  в прямій залежності від рентабельності продукції й оберненій залежності від зміни фондоємності продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим нижче фондоємність, вище фондовіддача і внаслідок цього відбувається зростання показника рентабельності виробництва. При поліпшенні використання матеріальних обігових коштів знижується їхній розмір, що припадає на 1 гривню реалізованої продукції. Отже, чинники прискорення обіговості матеріальних обігових коштів є одночасно чинниками росту рентабельності виробництва.

 

3.Шляхи покращення фінансового  стану на ОКП «Тернопільтеплокомун

енерго»

Для досягнення основної мети підприємства — максимізації прибутку – підприємство повинно понести певну суму витрат. Всі витрати підприємства поділяються на поточні та інвестиційні. Витрати виробництва представляють як в натуральній, так і в вартісній формах виміру. Розрахунок витрат у натуральному виразі має важливе значення для організації самого процесу виробництва на підприємстві. Вартісне вираження витрат є вирішальним у процесі визначення ефективності виробничої діяльності.

Собівартість продукції – це основний якісний показник роботи підприємства, її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.[9]

Собівартість  реалізації загального обсягу послуг визначається як сума витрат за кожною статтею собівартості.

Витрати підприємства на спожиті засоби виробництва, предмети праці і оплату праці працівників, виражені у грошовій формі, утворюють собівартість продукції.

  Аналіз собівартості продукції має такі завдання:

1. Перевірка обґрунтованості прийнятих управлінських рішень щодо собівартості;
2. Виявлення відхилень фактичних витрат від планових і з’ясування чинників цих відхилень;
3. Підрахунок резервів дальшого зниження собівартості продукції.

Собівартість  товарної продукції підприємства оцінюється двома основними способами. Перший синтетичний — ґрунтується на кошторисі витрат. Інший спосіб полягає у підсумовуванні попередньо визначеної собівартості окремих виробів.

Витрати, що включаються до собівартості продукції, групуються відповідно до їхнього економічного змісту за такими елементами:

• Матеріальні витрати.
• Витрати на оплату праці.
• Відрахування на соціальні заходи.
• Амортизація основних фондів та нематеріальних активів.
• Інші витрати.

Також складається  кошторис поза виробничих витрат, який включає такі статті:

• витрати на зберігання продукції;
• витрати, пов'язані з відвантаженням;
• витрати на транспортування продукції;
• витрати на виплату мита і митного збору;
• витрати на рекламу;
• представницькі витрати.

Складаючи кошторис витрат на виробництво і розробляючи завдання зі зниження собівартості продукції, необхідно спиратись на організаційно-технічні заходи для зниження норм витрат матеріалів та трудомісткості виробів. [8]

Виходячи з даних по звіту про фінансові результати за 2011 рік аналіз структури і динаміки затрат на виробництво теплоенергії подано у таблиці 9.1

Таблиця 9.1 Структура і динаміка затрат на виробництво

Види витрат Види витрат	Сума затрат (тис. грн.)		Структура затрат, %		Темп росту
	2010 р.	2009 р.	2010 р.	2009 р.	%
Матеріальні витрати	19602.0	19022.0	57.2	62.2	-8.0
Витрати на оплату праці	9582.0	7462.0	27.9	24.4	+14.3
Відрахування на соціальні потреби	3049.0	2461.0	8.9	8.0	+11.2
Амортизація	549.0	524.0	1.6	1.7	-5.8
Інші витрати	1454.0	1087.0	4.4	3.7	+18.9
Всього	34236.0	30556.0	100	100	-