Проблеми оцінювання результативності й ефективності державного управління

– відпрацьовування набору показників, що в сукупності характеризують рівень розвитку оцінюваної якості, параметра, результату;

– ранжування показників та оцінювання факторів їх вагомості;

– застосування показників.

При цьому методологічною вимогою є дотримання наступного правила: кожний із критеріїв оцінки має бути представлений як сукупність під критеріїв більш низького рівня, а вони, у свою чергу, у вигляді сукупності під критеріїв ще нижчого рівня. Цей процес повторюють доти, поки не з'являється можливість визначити для кожного з критеріїв і під критеріїв одного чи кількох показників оцінки, значення яких визначають за допомогою вимірювальної методики.

Також зіставлення в різних параметрах показників має стати основою для розроблення критеріїв оцінювання ефективності використання коштів місцевих бюджетів як при складанні бюджету, так і за його виконання. Крім того, для всіх місцевих програм слід визначати індивідуальні показники (критерії) ефективності, оскільки кожна з них має свою мету, завдання і, відповідно, свої, лише їй властиві показники затрат, тобто визначати узагальнені критерії ефективності використання коштів місцевих бюджетів неможливо. Що й має становити проблемне поле подальших наукових розвідок у цій сфері, а також конкретизація специфічних показників ефективності та результативності, їх апробація на практиці, внесення коректив із врахуванням останніх досягнень.

Таким чином, на думку автора, необхідною умовою ефективного бюджетування за програмно-цільовим методом є запровадження таких заходів:

по-перше, розробка чіткої системи  державних програмних і прогнозних документів;

по-друге, створення системи  оцінювання результативності бюджетних  програм на основі безпосередніх показників їх виконання та ефективності діяльності бюджетних установ і організацій, в тому числі тих, що надають бюджетні послуги, за кінцевими результатами;

по-третє, розробка системи  попередніх результативних показників. Це дасть можливість чітко уявити віддачу від використаних бюджетних коштів, оскільки, як відомо, бюджетні ресурси обмежені фіскальними можливостями держави.

Усі запропоновані заходи треба здійснювати поступово, з  урахуванням зарубіжного досвіду реформування державного управління.

 

 

Але за такого підходу поза увагою залишається найважливіша складова управлінської ефективності – соціальна. Незаперечним видається той факт, що система органів державного управління під час своєї діяльності повинна забезпечити позитивну її результативність, передусім в галузі реалізації прав і свобод особи. Соціальна ефективність є частковим критерієм ефективності суспільної праці, саме вона переважно є основним показником результативності управлінської діяльності щодо забезпечення реалізації прав людини. Головна складність полягає в тому, що соціальну ефективність у більшості випадків неможливо визначити в кількісних показниках. Співставлення витрат на державне управління та рівня обслуговування суспільних потреб і розкриває зміст ефективності державного управління. Але визначити її можна лише враховуючи всі елементи управління. І якщо визначення витрат на державне управління в більшості випадків не викликає труднощів, то чітких критеріїв визначення соціальної віддачі від державного управління наука не розробила.

Взагалі ефективність роботи системи державного управління та, відповідно, органів місцевого самоврядування визначається трьома складовими:

− ефективністю взаємодії з громадянами і  підприємствами;

− ефективністю внутрішньої  роботи кожної установи окремо;

− ефективністю взаємодії органів влади між  собою.

Незалежно від  вихідної інформації, для прийняття  ефективних рішень необхідно пам’ятати про три важливі моменти, кожен з яких впливає на те, що відбувається в громаді. По-перше, слід мати уявлення про місцеве самоврядування та його функціонування. По-друге, розуміти тенденції розвитку місцевого самоврядування й перебігу подій, що забезпечують необхідну перспективу в оцінці місцевої ситуації. По-третє, усвідомлювати соціальні й політичні зміни, що відбуваються в країні. Процес управління соціально-економічним розвитком району, який не підкріплений відповідною матеріальною базою, буде нерезультативним.

Згідно із ст. 142 Конституції України, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їх спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Тобто це є економічною основою забезпечення розвитку населених пунктів. Якщо ж економіка міста та держави не може забезпечити реалізацію навіть мінімуму прав людини, то громадяни вправі вважати, що муніципальне управління здійснюється неефективно. Але категорично не можна сказати, що мешканці міст вправі жадати від міста опіки, все нових і нових матеріальних благ за власної бездіяльності або навіть неправомірному поводженні. Кожний повинен сам використовувати наявні можливості для підвищення свого матеріального статку. Місто лише повинне створити умови для прояву економічної та підприємницької ініціативи. Водночас участь в управлінській діяльності різних категорій населення суттєво впливає на ефективність управління містом. Усе це вимагає вироблення демократичного механізму залучення до управлінських процесів населення, розкриття його ініціативи. Для цього необхідна докорінна перебудова організаційних структур управління, ліквідація зайвих ланок, скорочення управлінського апарату й підвищення його ефективності. Цей процес вимагає підпорядкування апарату представницьким органам, оптимізації управління шляхом раціонального розподілу функцій, висунення або відбору вмілих і талановитих організаторів-професіоналів, їх змінюваності з огляду на віковий ценз або згідно з демократичною процедурою, відкликання осіб, які не виконують своїх обов’язків [2]. При цьому потрібно враховувати також, що практична реалізація деяких управлінських функцій місцевої влади не завжди потребує значних матеріальних або фінансових засобів. Одним з прикладів, є наявність на території населених пунктів корисних природних ресурсів, які не потребують великих фінансових вкладень. У цьому випадку за незначних (у порівнянні з витратами на виробництво інших матеріальних благ) витрат на їх пошук, видобуток і збут місто може дістати більший прибуток. Місцева влада може знизити матеріальні витрати для реалізації певних управлінських функцій. Наприклад, деякі права та свободи мешканців можуть бути реалізовані без більшими витратами – як з боку міста, так і з боку самих мешканців: право на таємницю повідомлень, свобода зборів, творчості тощо. У той самий час більших витрат державного та місцевих бюджетів вимагає реалізація права кожного на житло, охорону здоров’я, соціальне забезпечення тощо. Управління соціально-економічним розвитком міста неможливе без певної категорії управлінців. Управлінський апарат має ґрунтуватися на високому професіоналізмі та глибокому знанні основ науки управління. Працівники такого апарату мають знати сучасні інформаційні технології, постійно підвищувати рівень кваліфікації, освоювати управлінський досвід в інших країнах. Це завдання вирішується за допомогою навчання керівників органів управління в системі підвищення кваліфікації, основні напрями якої такі:

1) збагачення знань з необхідної сфери;

2) розвиток  творчих здібностей людини, виховання потреби оновлювати знання;

3) удосконалення методики навчання шляхом застосування навчальної техніки.

Висновки. Підсумовуючи викладене, слід наголосити на деяких моментах щодо практичного забезпечення ефективності та якості управління соціально-економічним розвитком міста.

 По-перше,  однією з найважливіших функцій органу місцевого самоврядування має бути систематичне вивчення ефективності та дієвості міських служб. Аналіз якості надання послуг місцевою владою включає багато чинників, серед яких:

− управління ефективністю з орієнтацією на конкретний результат, тобто чи адекватним є рівень послуг і чи задовольняють вони потреби населення;

− аналіз і формування стратегії, тобто передбачення можливих результатів різних способів вирішення однієї проблеми;

− реалізація політики, тобто поточних програм, розпочатих органами місцевого самоврядування;

− оцінка ефективності, продуктивності й ощадливості (тобто аналіз того, чи досягають програми результатів, чи надаються послуги належним чином і за найнижчою з можливих цін);

− підвищення продуктивності, перетворення ресурсів у бажані результати, тобто досягнення найвищого рівня ефективності послуги за найменшу ціну.

По-друге, практика показує, що в місцевих умовах стратегічні рішення ініціюються у відповідь на потребу або визначену проблему. Однак для того щоб приймати рішення щодо цих проблем, місцеві органи влади потребують достовірної, достатньої і належної інформації. Така інформація може надходити в різноманітних формах. Свій внесок часто роблять групи, об’єднані спільними інтересами, консультативні ради громадян, регуляторні органи, громадські організації, окремі виборці і власне члени ради, які керуються результатами своїх спостережень і розумінням проблем. Представники виконавчої влади та її апарат лишаються головним джерелом інформації як на етапі ініціювання стратегічних рішень, так і на стадії контролю за їх виконанням. У такому контексті засоби посилення ефективності прийняття рішень можуть бути такими:

а) спеціальне вивчення проблем, що дозволить запропонувати певні цілі та рівні обслуговування;

б) прив’язка  стратегічних рішень, цілей і рівнів обслуговування до бюджетного процесу;

в) використання досвіду громадян, наприклад, через спеціальні групи або громадські контрольні групи;

г) уникнення  втягнення в рутинну адміністративну роботу і, відповідно, недопущення втручання виконавчої влади в повсякденні питання ради, що призвело б до втрати часу, необхідного для розробки політичних рішень;

д) вимога до виконавчої влади подавати інформацію у формі, яка відповідає сучасним вимогам;

е) створення  річного календарного плану розробки стратегічних рішень, що допоможе спростити вирішення довготермінових проблем і виконання радою своїх функцій. Наприклад, кошторис поточних витрат, перевірка виконавчих органів, уточнення цілей громади – розгляд усіх цих проблем може відбуватися в установлені терміни;

є) створення  стабільної бази для роботи, у тому числі у вигляді робочої площі, центральної картотеки, секретарів, персоналу приймальні; встановлення незмінних годин роботи членів ради;

ж) проведення регулярних засідань, на які запрошуються головна посадова особа виконавчої влади та керівники управлінь з метою обговорення загальних питань керівництва програмою;

з) зосередження уваги новообраних членів ради на процедурах розв’язання проблем міста, таких як бюджет та оподаткування, планування та визначення мети, діяльність комісій та інших аспектах міського самоврядування;

и) організація  участі громадськості в прийнятті  рішень, наприклад, через районні ради або шляхом проведення слухань.

По-третє, необхідно  розглянути безпосередньо механізм роботи ради як представницького органу місцевого самоврядування щодо забезпечення прийняття ними ефективних рішень. У цьому випадку, незважаючи на чисельність рад, вони мають діяти як злагоджений механізм. Зокрема, засобами ефективного вирішення проблем соціально-економічного розвитку мають бути такі суто психологічні чинники, як повноцінна участь кожного члена групи у вирішенні проблеми, відмежування розробки ідеї від її оцінки, відмежування визначення проблеми від розробки стратегій її вирішення, детальний аналіз, а також дослідження проблеми та запобігання прийняття передчасних рішень.

Таким чином, роль місцевої влади та ділових кіл  у соціально-економічному розвитку міста надзвичайно велика і різнопланова, вона охоплює всі сфери й галузі його діяльності. Тому подальші дослідження з проблематики якості та ефективності роботи органів місцевого самоврядування має стосуватися багатьох чинників, а найперше – способів і заходів раціонального та ефективного розміщення використання сировинних і фінансових ресурсів, на які багатий населений пункт. Такі розробки також мають бути присвячені більш чіткому визначенню й удосконаленню тих критеріїв оцінки, що існують в Україні, розробці нових, більш ефективних методик. Крім того, подібні дослідження мають спиратися на ґрунтовну наукову базу й проводитися провідними українськими вченими, експертами, фахівцями неурядових аналітичних центрів.

 

Висновки та пропозиції

Розвиток  України як демократичної держави  вимагає якнайшвидшого впровадження критеріїв оцінки результативності діяльності органів місцевої влади  на кожному етапі процесу прийняття  рішень та нових технологій оцінювання якості надання послуг населенню  та самих послуг.

В Україні існує  розуміння необхідності впровадження критеріїв системної оцінки результативності діяльності органів влади, у контексті  реалізації державної політики та якості послуг, що надаються населенню. Але, враховуючи невизначеність того, якими ці критерії мають бути, на мою думку, слід використати досвід розвинених демократичних країн.

Вважаю за доцільне взяти за основу ті критерії оцінки, що використовуються Організацією економічного співробітництва та розвитку. Впровадження цих технологій не потребує додаткових коштів на їх реалізацію та суттєвих законодавчих змін, але їх результати призведуть як до більшої прозорості влади, так і до її продуктивної діяльності у напряму забезпечення потреб сучасного українського суспільства.

Критерії оцінки якості роботи органів місцевого самоврядування мають бути застосовані при будь-якій діяльності зазначених органів й знаходити своє втілення у відповідних документах, які, в свою чергу, мають бути завжди відкритими, доступними для ознайомлення.

Якщо органи державного управління та місцевого самоврядування України будуть використовувати технології оцінювання якості діяльності органів центральної та місцевої влади, що пропонуються у даній записці та ті методи, що використовуються в багатьох європейських країнах, зокрема в країнах – членах ОЕСР, це зможе значно підвищити прозорість та ефективність діяльності зазначених органів і структур.

Впровадження вищезазначених критеріїв  оцінки – необхідна умова не тільки забезпечення якості функціонування органів  місцевої влади та послуг, що надаються ними, а й позитивного іміджу України на світовій арені як дійсно правової, соціальної та демократичної держави.

Для розробки та впровадження в Україні критеріїв  оцінки діяльності влади та якості послуг, що надаються населенню, необхідна політична воля та підтримка з боку Президента України. Потреба введення таких критеріїв – вимога сьогодення. На сучасному етапі необхідно створити робочу групу з розробки вказаних критеріїв оцінки результативності та ефективності діяльності органів влади національного та місцевого рівнів управління, а також закріпити це відповідним Указом Президента України.