Державный бюджет

Основою формування доходів бюджету є податки. Податко-вий метод формування доходів бюджету, на відміну від неподат-кового, має такі характерні риси, як примусовість, безеквівалентіність, законодавчо регламентований порядок стягнення податків, однаковий підхід до всіх платників.

Податки з'явилися у процесі історичного розвитку одночасно з виникненням держави. У міру розвитку товарно-грошових від-носин розвивалися форми податку. Цікаво простежити в цьому зв'язку, як змінювалися погляди платників податків на необхід-ність утримувати державу. Спочатку у відносинах між державою і населенням превалювала ідея подарунка, потім уряд просив на-род про підтримку, далі виникла ідея допомоги державі, потім жертовності особи в інтересах держави, ще пізніше у платника податку розвивається почуття обов'язку і, нарешті, перемагає ідея примусу з боку держави, без будь-якої залежності від волі платника. Одночасно змінювались і назви відповідних доходів держави: приношення, дар, дань, подать, повинність, податок.

Фінансування бюджету може здійснюватись за рахунок гро-шової емісії та державного внутрішнього і зовнішнього запози-чення. Ці методи суттєво відрізняються як за економічним зміс-том, так і за ставленням до них. Так, використання грошової емісії як джерела покриття бюджетного дефіциту у більшості країн світу, у тому   числі й в Україні, офіційно заборонено. Вико-ристання ж державних позик вимагає надійної системи управлін-ня державним боргом і певного його обмеження.

Запозичення коштів державою у фізичних і юридичних осіб, урядів інших країн чи міжнародних фінансових органі-зацій відбувається у формі випуску державних позик чи отримання кредитів. Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичених коштів не має таких інфляційних на-слідків, як грошова емісія, оскільки при цьому не відбуваєть-ся зростання грошової маси: на державні потреби витрачаю-ться тимчасово вільні кошти. Але при досягненні державними позиками значного обсягу вони також можуть впливати на інфляційний процес.

У цілому, розглядаючи формування дохідної бази бюджету з позицій його збалансованості, важко визначити, у який спосіб збільшення податків (зменшення видатків) чи випуск державних цінних паперів краще цього досягти, оскільки зловживання і першим, і другим викликає негативні наслідки й суперечності. Так, подальше збільшення податкового тягаря не стимулює роз-ширення виробництва і може навіть призвести до зменшення до-ходів бюджету. Зростання державного боргу відтягує приватні заощадження і накопичення корпорацій від фінансування капі-тальних вкладень, сприяє підвищенню реальної процентної став-ки за кредитами, оскільки пропозиція позичкового капіталу не змінюється, а попит на гроші держава збільшує.

Формування доходів бюджету може відбуватись за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. До внутрішніх відносять ВВП і національне багатство, які вироблені на те-риторії даної країни, до зовнішніх ВВП (а іноді й національне багатство) інших країн, який надходить у вигляді державних по-зик або репараційних платежів, тощо.

Одним з основних макроекономічних показників, які характеризують результати економічного розвитку в тій чи іншій країні, є валовий внутрішній продукт. Він відображає вартісний обсяг кінцевої продукції (виключаючи повторний рахунок вартості сировини, палива тощо, спожитих на різних стадіях у процесі виробництва), виробленої на території даної країни за один рік. Основними елементами ВВП є: прибуток, заробітна плата, амортизаційні відрахування, непрямі податки. Якщо обсяг валового внутрішнього продукту зменшити на суму амортизаційних відрахувань і непрямих податків, отримаємо ще один макроекономічних показник — національний дохід.         Національний дохід — це дохід, який одержано у результаті використання факторів виробництва в процесі створення поточного обсягу валового внутрішнього продукту. Складовими національного доходу є прибуток і заробітна плата, за рахунок яких, як правило, і відбувається формування дохідної частини бюджету. У виняткових випадках (війна, стихійне лихо, глибока економічна і фінансова криза тощо) формування дохідної частини бюджету може відбуватись за рахунок національного багатства країни, наприклад через продаж золотого запасу або основних виробничих фондів даної країни тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.3 Класифікація видатків

Бюджетний кодекс України передбачає поділ доходів і видатків бюджету України на 2 великі групи - загальний і спеціальний фонди (стаття 13 Бюджетного кодексу України).

Загальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 2):

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету.

Спеціальний фонд бюджету включає (стаття 13 пункт 3):

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Отже, загальний фонд складається з фінансування видатків бюджету за рахунок усіх дохідних надходжень, крім призначених для зарахування до спеціального фонду.

Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів за бюджетним призначенням, яке виступає як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Кодексом, законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні й часові обмеження і дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Створення спеціального фонду сприяє посиленню централізованого регулювання коштів бюджетних установ. Перелік їхніх власних надходжень визначає Кабінет Міністрів України, враховуючи плату за послуги, що надаються бюджетними установами (від господарської або виробничої діяльності, оренди майна тощо) та інші надходження (гранти й дарунки, отримані бюджетними установами; кошти, які отримують бюджетні установи на виконання певних доручень) [3].

Окрім того, в державному бюджеті створюється резервний фонд на непередбачувані витрати у розмірі 1% обсягу видатків загального фонду.

Видатки бюджету - кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. До видатків бюджету не належать: погашення боргу; надання кредитів з бюджету; розміщення бюджетних коштів на депозитах; придбання цінних паперів; повернення надміру сплачених до бюджету сум податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету, проведення їх бюджетного відшкодування.

Виокремлюють державні і бюджетні видатки.

Державні видатки - це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету - це лише частина державних видатків

Видатки бюджету - це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Бюджетним кодексом України передбачено декілька критеріїв, по яким відбувається багатовимірна класифікація видатків (стаття 10):

1. Видатки та кредитування бюджету  класифікуються за:

1) бюджетними програмами (програмна  класифікація видатків та кредитування  бюджету);

2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків та кредитування бюджету);

3) функціями, з виконанням яких  пов'язані видатки та кредитування  бюджету (функціональна класифікація  видатків та кредитування бюджету).

Функціональна класифікація передбачає виділення 10 напрямків видатків:

1) загальнодержавні функції;

2) оборона;

3) громадський порядок, безпека  та судова влада;

4) економічна діяльність;

5) охорона навколишнього природного  середовища;

6) житлово-комунальне господарство;

7) охорона здоров'я;

8) духовний та фізичний розвиток;

9) освіта;

10) соціальний захист та соціальне забезпечення.     Останні 4 напрямки об'єднують під назвою "видатки на соціальну сферу", оскільки вони мають спільну природу, і заслуговують окремої уваги при аналізі, оскільки в них розкривається соціальна природа держави.

Відомча класифікація базується на виокремленні головних розпорядників бюджетних коштів - бюджетних установ в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 Бюджетного кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень. Всього виділяється біля 160 головних розпорядників бюджетних коштів

Програмно-цільовий метод - це метод управління бюджетними коштами для досягнення конкретних результатів за рахунок коштів бюджету із застосуванням оцінки ефективності використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процессу. Запровадження і використання програмно-цільового методу є важливим механізмом підвищення ефективності використання бюджетних коштів та полегшення контролю за цільовим їх використанням.

 

Структура видатків Державного бюджету України на 2007-2011 роки, тис. грн. (у розрізі функціональної класифікації)

Рік/ Напрям	2007	2008	2009	2010	2011	2012
	Сума	Частка	Сума	Частка	Сума	Частка
Загальнодержавні функції	60223360	37,32%	82168562	35,38%	100417792,3	33,23%
Оборона	8957187	5,55%	10971461	4,72%	17851528,1	5,91%
Громадський порядок, безпека та судова влада	16060887,3	9,95%	22700518	9,78%	31506021,8	10,43%
Економічна діяльність	25115071,8	15,57%	36785985	15,84%	48792547,6	16,15%
Охорона навколишнього природного середовища	1782679,6	1,10%	2080248,2	0,90%	2832156,5	0,94%
Житлово-комунальне господарство	1330193,7	0,82%	970709,7	0,42%	198742,5	0,07%
Охорона здоров'я	5621592,8	3,48%	7219027,3	3,11%	9258578,2	3,06%
Духовний та фізичний розвиток	1801153,9	1,12%	2967477	1,28%	5273779,6	1,75%
Освіта	14204057,7	8,80%	20958105	9,03%	24944108	8,25%
Соціальний захист та соціальне забезпечення	26255536	16,27%	45395003	19,55%	61109434,5	20,22%
Всього:	161351719,8	100,00%	232217096	100,00%	302184689,1	100,00%
Всього видатків на соціальну сферу:	47882340,4	29,68%	76539612	32,96%	100585900,3	33,29%

 

 

1.4Форми бюджетного фінансування

Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа - кошторису доходів і видатків.          Кошторис - це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень: 
-  загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою (організацією) основних функцій; 
-  спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій. 
Державне фінансування інвестицій — це надання грошових коштів бюджетів для інвестиційної та інноваційної діяльності.      Державні дотації — це форма бюджетного фінансування, що застосовується для виділення грошових коштів з державного та місцевих бюджетів планово-збитковим підприємствам і організаціям для збалансування їх фінансових планів. Дотації також можуть надаватися з вищого бюджету нижчим за відповідних умов (при перевищенні видатків над доходами) для забезпечення виконання ними своїх функцій без обмеження сфери використання коштів. 
        Субвенція — це виділення коштів місцевим органам влади з боку держави. На відміну від дотацій, субвенція спрямовується на фінансування певних заходів, програм, проектів і за наявності частки власних джерел фінансування місцевих бюджетів. Вона підлягає поверненню у разі її нецільового використання. 
           Субсидії -це невідплатні поточні виплати підприємствам, організаціям, які не передбачають компенсації у формі спеціально обумовлених виплат або товарів і послуг в обмін на проведені платежі, а також видатки, пов´язані з відшкодуванням  збитків державних підприємств. 
Для здійснення бюджетного фінансування застосовуються два методи: метод єдиного казначейського рахунку та метод перерахування коштів бюджетів з поточних рахунків місцевих бюджетів на рахунки головних розпорядників бюджетних коштів.                             У сучасних економічних умовах бюджетне фінансування поєднується з кредитуванням за рахунок бюджетних коштів. До кредитування належать платежі бюджетів усіх рівнів, у результаті яких у них з’являються фінансові вимоги до інших економічних суб´єктів, передбачаючи обов’язкове повернення коштів. Чинним законодавством визначається надання кредитів органам управління інших рівнів, включаючи державні позабюджетні фонди, надання кредитів підприємствам, установам, організаціям та інші кредити 
Форми бюджетного фінансування в подальшому повинні удосконалюватись, аби повніше відповідати потребам розвитку ринкової економіки. Для України особливо актуальним є перехід від принципу утримання бюджетних установ до програмно-цільового підходу у використанні бюджетних коштів.