Соціальне страхування в системі соціального захисту населення

- вирішення проблеми  безробіття та забезпечення ефективної  зайнятості;

- розподіл і перерозподіл  доходів населення;

- формування стимулів  до високопродуктивної суспільної  праці й надання соціальних  гарантій економічно активній  частині населення;

- створення системи  соціального захисту населення;

- забезпечення розвитку  елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального  господарства і т. ін.);

- захист навколишнього  середовища тощо. Системотворчий  характер соціальної політики  обумовлюється тим, що соціальна  політика виступає елементом: - життєздатності  суспільства; стабілізації та розвитку  суспільства; консолідації суспільства[12].

Цілі соціальної політики перехідного періоду:

- наповнення реформ  соціальним змістом;

- розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування  громадянського суспільства;

- активізація соціальної  ролі держави, відпрацювання механізму  взаємодії держави і суспільства  в соціальній сфері;

- забезпечення гідних  і безпечних умов життя та  праці, зростання добробуту громадян;

- створення кожній  людині можливостей реалізувати  її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;

- стимулювання мотивації  до трудової та підприємницької  діяльності, становлення середнього  класу;

- забезпечення відтворення  населення, оптимізація ситуації  на ринку праці;

- гармонізація відносин  між різними соціальними групами, формування почуття соціальної  солідарності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2 ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ ФОНДУ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

 

 

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допомог та інших витрат тощо.

Основними джерелами Фонду є: збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття); надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення; добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб; інші надходження, збір на обов'язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України.

Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці[3].

Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці лату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

Фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, приватні нотаріуси і фізичні особи, які працюють на умовах трудового контракту (договору), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування на рахунок Фонду на добровільних засадах.

Розглянемо детальніше розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування:

1) у зв'язку з тимчасовою  втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

- для роботодавців - 2,5 відсотка  суми фактичних витрат на оплату  праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

- для найманих працівників - від суми оплати праці, що  включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: 0,25 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату нижче 150 гривень; 0,5 відсотка - для найманих працівників, які мають заробітну плату більше 150 гривень;

2) на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття:

- для роботодавців з 1 січня 2001 року - 2,0 відсотка, з 1 липня 2001 року - 2,5 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

- для найманих працівників - 0,5 відсотка суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому. числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

3) для осіб, які беруть  участь у загальнообов'язковому  державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі обов'язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають, з 1 січня 2001 року - 5,5 відсотка, з 1 липня 2001 року - 6,0 відсотка суми оподатковуваного доходу (прибутку), у тому числі: 3,0 відсотка – на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- з 1 січня 2001 року - 2,5 відсотка, з 1 липня 2001 року - 3,0 відсотка

- на загальнообов'язкове  державне соціальне страхування  на випадок безробіття.

Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення .медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Перші п'ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства,

установи, організації за основним місцем роботи у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з можливостей Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття установити, що виплати, передбачені частинами другою та четвертою статті 23, абзацом другим частини першої та частиною другою статті 28, частиною першою статті 33 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», встановлюються в розмірі не нижче ніж 11 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи.

Виходячи з можливостей Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності установити, що виплата, передбачена статтею 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Розмір допомоги на поховання з усіх видів загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлюється у розмірі не нижче ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи[3].

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ВИДИ ВИПЛАТ ПО СОЦІАЛЬНОМУ СТРАХУВАННЮ

 

 

3.1 Види соціального  страхування

 

Світовий досвід засвідчує, що до основних видів (галузей) соціального страхування, що забезпечують прийнятний рівень соціального захисту, належать:

•  страхування пенсій (за віком і по інвалідності через загальні захворювання, нещасні випадки в побуті й на транспорті);

•  страхування від нещасних випадків на виробництві (виробничий травматизм і професійні захворювання), що передбачає страхування на випадок тимчасової та постійної втрати працездатності;

• страхування на випадок тимчасової втрати працездатності;

• страхування на випадок безробіття;

• медичне страхування.

Такі види соціального захисту, як допомога малозабезпеченим сім'ям, інвалідам з дитинства, сім'ям з неповнолітніми дітьми, не пов'язані з трудовою діяльністю, не є страховими за природою і забезпечуються, як правило, через систему державної соціальної допомоги та інші державні соціальні програми.

У сучасних умовах значної диференціації доходів трудящих природно, що поряд з обов'язковим існує добровільне страхування, де страхувальниками є як роботодавці, так і трудящі. Питання про добровільне (додаткове) страхування має вирішуватися в кожному конкретному випадку за посередництвом колективних договорів або індивідуально

 

3.2 Пенсійне забезпечення

 

Специфічні особливості пенсійного страхування

У класичному вигляді пенсії за віком в основі мають довгостроковий договір між працюючим населенням і тими, хто через свій похилий вік не може працювати, але в минулому матеріально (через сплату страхових внесків) підтримував осіб похилого віку. Тут спрацьовує принцип страхової солідарності: усі сплачують внески, хоча й у різний час, і відбувається горизонтальний перерозподіл доходів від тих, з ким страхова подія не відбулася, до тих, з ким вона відбулася. На відміну від інших видів страхування, де страхуються несприятливі події в житті людини, ризиком у пенсійному страхуванні є тривалість непрацездатного внаслідок похилого віку періоду, власне ризик довголіття[3].

Цілі пенсійного страхування

Пенсійне забезпечення має три основні цілі:

• захист від бідності при настанні старості;

• гарантування певного рівня доходу після завершення трудової діяльності;

• захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного знецінення.

Функцію захисту від бідності пенсійне забезпечення повинно виконувати так, щоб мінімальна пенсія завжди перевищувала поріг доходу, що дає право на отримання соціальної допомоги. Отже, людина, яка отримує пенсію за віком, не повинна стати клієнтом служби допомоги по бідності. Рівень пенсії після завершення трудової діяльності встановлюється за таким правилом: становить певну суму, пропорційну сумі заробітку.

Проблема знецінення є особливо важливою в пенсійному страхуванні, тому що призначені один раз пенсії сплачуються впродовж тривалого періоду. Пенсії можуть знецінюватись абсолютно і відносно. Абсолютним знеціненням вважається зниження купівельної спроможності пенсії внаслідок інфляції. Відносне знецінення  означає зменшення співвідношення між пенсією та поточною заробітною платою в економіці, тобто коли при підвищенні рівня добробуту молодших громадян добробут пенсіонерів залишається на тому самому рівні.

Захист від інфляції відбувається через індексацію (як і для деяких інших видів доходів населення). З цією метою встановлюється межа індексу інфляції (поріг індексації). Наприклад, коли порівняно з певним моментом часу роздрібні ціни підвищуються (припустимо, на 5 %), то пенсії (можливо, і якісь інші соціальні виплати, заробітна плата тощо) мають бути підвищені на таку саму величину. Якщо середній розмір пенсії "прив'язати" до середньої номінальної заробітної плати, то індексація одночасно враховуватиме два фактори — рівень інфляції і життєвий рівень (звичайно, якщо збільшення заробітної плати не було повністю інфляційним). Тоді життєвий рівень пенсіонерів відповідатиме рівню працюючого населення. Це дуже важливий момент у соціальній політиці держави, і співвідношення середньої пенсії та середньої заробітної плати — показник, що завжди відстежується урядом. Проте в період економічного спаду, для якого характерне зниження реальної заробітної плати, адаптація пенсій до поточної заробітної плати погіршуватиме становище пенсіонерів. Тому в деяких країнах для захисту пенсій від абсолютного та відносного знецінення одна їх половина індексується з урахуванням інфляції, друга — відповідно до номінальної заробітної плати.

Умови надання пенсій

Дохід у пенсійних системах гарантується завдяки нагромадженню певних фінансових коштів. Спосіб фінансового забезпечення є принциповим моментом, що відрізняє пенсійні системи одну від одної. Системи, що побудовані на класичному принципі страхування, передбачають відрахування внесків до пенсійного фонду протягом усього трудового життя людини. У цьому разі пенсія надається за наявності страхового стажу, під яким розуміють період сплати внесків до фондів пенсійного страхування. Частка трудящих у фінансуванні становить 30-40 % загального обсягу пенсійних фондів. Основну частину внесків сплачують роботодавці (частково держава). Розмір пенсійних внесків для трудящих коливається від 6-7 % (Бельгія, Великобританія, Італія) до 12 % заробітної плати (що становить 95 % загального обсягу внесків у Нідерландах). Однією з умов надання пенсії є досягнення людиною пенсійного віку. У більшості