Огляд нормативно-правової бази та літературних джерел з питань, пов’язаних з основними засобами

 

В результаті проведених розрахунків ми бачимо, що коефіцієнт амортизаційної віддачі має тенденцію до збільшення з 4,6 тис. грн до 6,1 тис. грн. Це свідчить про збільшення рівня використання основних засобів, що є позитивним явищем в діяльності пасажирського вагонного депо.

Показники оцінки ефективності використання основних засобів поділяють на три групи: узагальнюючі, часткові, техніко-експлуатаційні [32].

До узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів відносять фондовіддачу і рентабельності основних засобів, які дозволяють оцінити дві сторони економічної ефективності їх використання – кількісну і якісну. Однак кожен з них може підвищуватися або знижуватися на підприємстві за один і той же проміжок часу. Тому в процесі порівняльної оцінки ефективності використання основних засобів двох і більше підприємств або періодів виникають труднощі, адже окремі підприємства при достатньо високих показниках фондовіддачі мають низькі показники рентабельності і навпаки. Усунути цей недолік дає можливість розрахунок інтегральних показників.

Перший комплексний (інтегральний) показник ефективності використання основних засобів (ФЕ׳) відображає умовний середній економічний ефект у вигляді виручки від реалізації та прибутку, який припадає на кожну гривню витрат, які вкладені в основні засоби. Його визначають шляхом витягнення кореня квадратного з добутку показників фондовіддачі (ФВ) і рентабельності (ФР) за формулою :

                                                                          (3.2)

Для розрахунку другого інтегрального показника ефективності використання основних засобів (ФЕ׳׳) використовують формулу :

                                                                    (3.3)

де ФЕ – інтегральний показник ефективності використання основних засобів;

ФТ – рівень ефективності використання основних засобів для здійснення трудової діяльності, який розраховується як відношення продуктивності праці до середньорічної вартості основних засобів.

Дані для аналізу наведені в табл. 3.11.

Таблиця 3.11 – Розрахунок узагальнюючих показників ефективності використання основних засобів за 2010-2013 р.р.

Показник	2010р.	2011 р.	2012р.	2013р.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
					2013р. від 2010р.	2013р. від 2010р.
1	2	3	4	5	6	7
1. Виручка від реалізації  продукції, тис. грн.	237472	258741	257661	254259	16787	7
2. Прибуток (збиток), тис. грн.	16767	17993	17294	13782	-2985	18

 

Продовження табл. 3.11

1	2	3	4	5	6	7
3. Середньорічна вартість  ОЗ, тис. грн.	387105	373986	313401	254260	-132845	34
4. Середньооблікова чисельність  робітників, чол.	2692	2624	2379	2170	-522	19
5. Фондовіддача, тис. грн.	0,613	0,692	0,822	0,999	0,386	63
6. Рентабельність (збитковість) ОЗ, %	4,331	4,811	5,518	5,420	1,089	25
7. Продуктивність праці,тис. грн./чол.	8821	9861	10831	11717	2896	33
8. Рівень ефективності  використання ОЗ, %	2,279	2,637	3,456	4,608	2,329	102
9. Перший інтегральний  показник ефективності використання  основних засобів, тис. грн.	0,034	0,040	0,050	0,054	0,02	59
10. Другий інтегральний  показник ефективності використання  основних засобів, тис. грн.	0,0778	0,106	0,173	0,249	0,172	123

 

За аналізований період фондовіддача основних засобів збільшилась до значення 0,999 тис. грн. або 63%. Рентабельність основних засобів в кожному наступному періоді збільшується, а саме з 2010 по 2013 рік вона збільшилась на 1,089 до 25%.

Значення інтегрального показника дозволяє зробити оцінку економічної ефективності використання основних засобів. З трьох періодів відносно кращі показники використання основних засобів були у 2013 році, де другий інтегральний показник вищий і складає 0,249 тис. грн.

Часткові показники характеризують економічну ефективність використання окремих груп і елементів основних засобів. До них належать:

• виручка від реалізації продукції на 1 грн. активної частини основних засобів;
• рентабельність на 1 грн. активної частини основних засобів;
• інтегральний показник ефективності використання активної частини основних засобів.

Індекс інтегрального показника характеризує збільшення або зменшення інтегральної ефективності використання активної частини основних засобів за звітний рік у порівнянні з попереднім (базовим) періодом. Зіставлення індексів фондовіддачі, рентабельності і інтегральної ефективності використання основних засобів, розрахованих до вартості активної частини основних засобів, з індексом узагальнюючих показників дозволить виявити резерви росту фондовіддачі і рентабельності за рахунок кращого використання їх активної частини (табл. 3.12).

Таблиця 3.12 – Розрахунок інтегрального показника оцінки використання активної частини основних засобів за 2010-2013 р.р.

Показник	2010 р.	2011 р.	2012р.	2013р.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
					2013р. від 2010р.	2013р. від 2010р
1	2	3	4	5	6	7
1. Виручка від реалізації  продукції, тис. грн.	237472	258741	257661	254259	16787	7,069
2. Прибуток (збиток), тис. грн.	16767	17993	17294	13782	-2985	-17,803
3. Середньорічна вартість  активної частини ОЗ, тис. грн.	368912	408936	293557	236793	-132119	-36
4. Фондовіддача активної  частини ОЗ, тис. грн.	0,644	0,633	0,878	1,074	0,43	67
5. Рентабельність активної  частини ОЗ, %	4,545	4,399	5,891	5,820	1,275	28
6. Перший інтегральний  показник ефективності використання  активної частини ОЗ, тис. грн.	0,036	0,035	0,055	0,060	0,024	67

 

Розрахунки свідчать, що використання активної частини основних засобів на ЛВЧД-1 за 2010-2013 р.р. покращилось. На це вказує зростання інтегрального показника, який у 2013 р. збільшився до 0,060 тис. грн.

Зазначимо, що у 2013 році порівняно з 2010 роком виручка від реалізації продукції на підприємстві зросла на 16787 тис. грн. В розрахунках є певні відхилення, що пов’язано із заокругленням під час розрахунків.

 

3.3 Резерви підвищення  ефективності використання основних  засобів 

 

Ефективність відображає кінцевий результат діяльності підприємства.

Ефективність – це не тільки співвідношення витрат і результатів, а й міра раціонального використання ресурсів (трудових, матеріальних, фінансових тощо).

Оскільки поняття «ефективність» містить такі складові економічні категорії, як ефект, результат, ресурси, витрати, то треба говорити про економічну ефективність як взагалі, так і економічну ефективність транспортного виробництва зокрема [51].

Слід визначити, що пасажирські перевезення на залізницях України є збитковими, як і в більшості країн світу.

Сьогодні залізничний транспорт, а саме вагонне господарство перебуває в процесі корпоратизації, внаслідок невідповідності стану технічного оснащення та якості транспортних послуг за європейськими стандартами.

Основні проблемні завдання вагонного господарства:

• вантажні та пасажирські перевезення мають різний фінансово-економічний результат;
• існує гостра потреба в сучасному вантажному вагонному складі та досконалій ремонтній базі;
• надійність та якість залізничної інфраструктури знизились через застарілі технології оновлення та ремонту практично всіх її компонентів;
• у більшості випадків відсутній успішний менеджмент.

Такий стан речей на залізничному транспорті створює проблему ефективного функціонування залізниць, знижує їх конкурентоспроможність на ринку транспортних послуг.

До основних причин зниження ефективності роботи системи залізничного транспорту України є: прогресуюче старіння основних засобів; недостатність власних джерел фінансування для оновлення основних засобів; відсутність підтримки інноваційно-інвестиційного розвитку залізничної галузі з боку держави; обмеження можливості техніко-технологічної модернізації залізничного транспорту; застарілі форми управління залізничною галуззю; недостатні кількість базових наукових досліджень щодо перетворення адміністративних організаційних структур залізничного транспорту України в організаційні структури ринкової економіки.

Для рішення питання підвищення ефективності пасажирських перевезень необхідно: підвищити попит і рівень доходів за рахунок маркетингових заходів; вироблення обґрунтованої системи мінливих тарифів; оптимізація плану формування пасажирських поїздів; удосконалювання оперативного управління перевезеннями; поліпшення стану вагонного парку.

Слід зазначити, що додаткове залучення пасажирів реалізується за рахунок підвищення якості їх обслуговування, підвищення швидкості руху поїздів і рівня комфортності при гнучкій тарифній політиці, що враховує інтереси різних груп населення.

При інвестиціях у переозброєння залізничного транспорту з метою підвищення якості пасажирських перевезень і обслуговування пасажирів ефекти досягаються в основному за рахунок збільшення обсягу перевезень пасажирів, зниження частки експлуатаційних витрат й підвищення суспільних ефектів, пов’язаних з підвищенням рівня якості пасажирських перевезень і обслуговування пасажирів.

З метою підвищення ефективності пасажирських перевезень на залізничному транспорті в умовах ринкової економіки слід удосконалювати організацію роботи, провести маркетингові дослідження й залучити капіталовкладення на транспорт.

Рішення проблеми дефіциту інвестиційних ресурсів вимагає розробки більш ефективних форм управління пасажирським комплексом залізничного транспорту, у тому числі підвищення якості перевезень пасажирів.

Стосовно системи обліку основних засобів, яка склалася, не задовольняє вимоги ринку, умови функціонування значно розширюють коло операцій, що проводяться з основними засобами: купівля-продаж, нарахування амортизації, страхування, приватизація, реалізація інвестиційних проектів [20].

Одним з важливих напрямів підвищення економічної ефективності використання основних засобів є визначення оптимальних термінів їх експлуатації. Скорочення термінів експлуатації дозволяє забезпечити прискорене оновлення основних засобів, зменшує рівень техніко-економічного старіння, підвищує технічний рівень підприємства та зниження ремонтно-експлуатаційних витрат.

Підвищення ефективності використання основних засобів на стадії їх експлуатації досягається за рахунок: здійснення раціонального розміщення основних засобів, тривалості корисного використання роботи обладнання; покращення контролю за дотриманням правил експлуатації та їх технічне обслуговування обладнання; удосконалення добору та підготовки кадрів, що здійснюють експлуатацію та технічне обслуговування обладнання; впровадження систем матеріального стимулюваня робітників.