Финансовій контроль

Із-за великого об’єму матеріалу, який належить до перевірки, та необхідності  затрати значного проміжку часу  на практиці найчастіше призначаються перевірки конкретних питань.

Ревізія та перевірка обов’язково  проводяться за програмою (переліку основних питань), котра затверджується керівником, який призначив  ревізію, чи іншою посадовою особою за його дорученням. Програма повинна бути виконана  повністю, однак в ході роботи  ревізори самостійно визначають необхідність  та можливість застосування  тих чи інших ревізійних дій, прийомів та способів отримання інформації, аналітичних процедур, які забезпечують  надійну можливість збору доказів, що потребуються.  

Але в будь-якому  випадку, для того, щоб отримати доказові відповіді   на поставлені в програмі питання, ревізор повинен провести ряд дій, котрі для кожної ревізії  та перевірки однакові і обов’язкові.

Починають ревізію  зазвичай  з перевірки установчих та реєстраційних документів організації. Потім переходять до вивчення  та аналізу планових, звітних, бухгалтерських та інших документів. Тут ревізор повинен встановити  законність і правильність операцій, які відображено в документах, чинність самих документів, відповідність їх встановленим формам, безпомилковість розрахунків, які в них записані. Ця робота продовжується практично в ході усієї ревізії. Одночасно ревізор  повинен упевнитись  в дійсності здійснення тих чи інших операцій, отримання чи видачі вказаних в документах грошових коштів та матеріальних цінностей, фактичного виконання робіт  чи надання послуг.

Він робить це шляхом зіставлення бухгалтерських записів  з обліку з виправдувальними (первинними) документами та відповідними  вихідними даними, а також записів, документів та фактичних даних по одним операціям, наприклад, натуральних показників звітності – з даними по затратах  грошових коштів  та матеріальних цінностей. В цих же цілях прибігають до проведення зустрічних перевірок – звіренню записів, документів і даних з записами, які маються в організації, що ревізується, з документами і даними, які знаходяться  в тих організаціях, від котрих отримано  чи яким видано грошові кошти, матеріальні цінності  та документи, виписки з банку по рахунках організації з достовірними даними (записами) по цих рахунках.

При організації  зустрічних перевірок  часто виникає  необхідність  удаватися до допомоги колег-ревізорів, які працюють на території  інших суб’єктів, просити перевірити документи, які знаходяться в тамтешніх організаціях. Вони зобов’язані надавати таку допомогу.

Щоб отримати   необхідні докази, ревізору доводиться користуватись  і методами фактичної  перевірки – потребувати проведення  інвентаризації, займатись з участю спеціалістів  перерахунком, зважуванням та обміром сировини, матеріалів та готової продукції, оцінкою якості продукції та дотримання технологій. Це потрібно для того, щоб встановити  дійсні витрати, правильність списання сировини та оприбуткування готової продукції, дотримання норм природного збитку при зберіганні  та транспортуванні матеріальних цінностей, отримати інші підтвердження.

Одним із найважливіших  розділів ревізії – перевірка  дотримання встановленого порядку  ведення бухгалтерського обліку грошових коштів та матеріальних цінностей, організації їх охорони  та забезпечення схоронності. Тут використовують рахункові перевірки бухгалтерських звітів  та балансів для встановлення  достовірності звітних даних, виявлення та ліквідація перекручення та помилок, оцінюють обґрунтованість та правильність розрахунків  та даних для визначення звітних показників  роботи організації, фондів заробітної плати, рівня собівартості робіт та послуг.

Перевірка правильності    та повноти нарахування та уплати податків – непрямий обов’язок ревізора, але якщо він в ході ревізії зустрінеться з якими-небудь порушеннями в цьому відношенні, він повинен поставити питання про передачу матеріалів в податкові органи.

При проведенні ревізії обов’язкова перевірка  стану внутрішнього контролю в організації. Хороша постановка внутрішнього контролю сприяє успішній діяльності організації і може допомогти вирішенню задач ревізії.

В сучасних умовах все частіше організації  ведуть облік з використанням  повної чи часткової комп’ютерної обробки даних. Суттєво, що для проведення ревізії в таких умовах  ревізори повинні  володіти певною підготовкою  чи використовувати роботу експертів.

Результати ревізії (перевірки), як правило, оформляються актом, котрий підписують ревізуючі, керівник та головний бухгалтер організації, яка ревізується, а в необхідних випадках – раніше працюючий в ревізуємій організації керівник та головний бухгалтер, до часу роботи яких відноситься період, охоплений перевіркою. В декотрих випадках, які визначено нормативними документами, процедура підписання  акту керівником  та головним бухгалтером  може бути  замінена процедурою їх ознайомлення зі змістом акту.

Акт ревізії – документ, який має чітко визначені параметри. Він повинен мати відповіді на всі питання, які поставлені в програмі ревізії.

У змісті акту ревізії ревізуючі  органи повинні  дотримуватись об’єктивності, точності використовуємих даних  та описів виявлених фактів, ясності  і грамотності викладення. Результати  ревізії  вилагаються в акті  на основі перевірених даних та фактів, які підтверджено документами, результатами проведених зустрічних перевірок  та перевірок дійсності  здійснення операцій, інших ревізійних дій, висновків спеціальних експертиз та залучених спеціалістів, пояснень посадових та матеріально-відповідальних осіб.

Не допускається включення в склад акту ревізії висновків ревізуючи та інших осіб, припущень та фактів, які не підтверджено документами, даних із слідчих матеріалів та посилань на показання, які було дано слідчим органам, не перепровірених ревізуючими органами  матеріалів внутрішнього (відомчого) контролю.   В акті ревізії перевіряючі не повинні давати правову та морально-етичну оцінку дій посадових та матеріально-відповідальних осіб ревізуємої та інших організацій, кваліфікувати їх вчинки, наміри та цілі, застосовувати поняття та фрази, які мають свідомо оціночний чи звинувачувальний сенс. 

Акт ревізії складається із тексту акту та додатку до нього, на які  маються посилання в тексті (документи, копії документів, пояснення посадових  та матеріально-відповідальних осіб).

Обов’язково в акті ревізії  приводиться  повне найменування перевіряємої організації  зі вказанням відомчої приналежності, її фінансові та інші реквізити, загальні дані про її діяльність. Вказують період та строки проведення  ревізії, ким  та на якій підставі вона проведена. Довідково повідомляється, коли і ким проводилась попередня ревізія, що зроблено в організації за попередній період  по усуненню виявлених недоліків та порушень.

Основний зміст акту – це виявлені факти порушень законодавства та інших нормативних правових актів, які регламентують фінансово-господарську діяльність організації; конкретні приклади та суми нецільового використання коштів державного бюджету  за статтями  бюджетної класифікації, розкрадань, нестач, інших зловживань посадових та матеріально-відповідальних осіб. В акті слід показати  загальний розмір документально підтвердженого збитку, який виявлено ревізією, інші наслідки розкритих порушень, фамілії, посади осіб, якими вони допущені, дані про застосування штрафних санкцій за нецільове  використання бюджетних коштів.

Якщо в ході ревізії встановлено  можливості покращення показників  фінансово-господарської діяльності  організації, більш ефективного  використання бюджетних коштів, що виділяються, то це повинно бути відображено.

 

РОЗДІЛ 2 
ОБ’ЄКТИ ТА СУБ’ЕКТИ ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСОВОГО КОНТРОЛЮ В УКРАЇНІ

2.1Об’єкти та суб’єкти державного фінансового контролю

 

Державний фінансовий контроль вирішує  складні та різноманітні завдання в різних напрямах господарювання на різних рівнях управління. Цим визначаються вимоги до його організації.

                                                                                                          

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                          

Рисунок 2.3 Завдання і функції органів державного фінансового контролю в Україні.

 

Державний контроль здійснюється на рівні центральних органів державного управління. Сюди слід віднести Верховну Раду України, яка здійснює фінансовий контроль під час визначення основних напрямків  бюджетної політики , розгляду проекту державного бюджету на новий бюджетний рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і затвердженню звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний період, прийняття законодавчих актів  щодо виконання бюджету.

Контроль за витрачанням державних  коштів, дотриманням норм фінансового  законодавства, за реалізацією фінансової політики органами  виконавчої влади  покладений на спеціально створену рахункову палату ВРУ.

Важливі функції у фінансовому  контролі виконує Кабінет Міністрів  України. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України –  його центральний апарат і Державна контрольно-ревізійна та Державна податкова  служба, яка до речі  була відокремлена від Міністерства фінансів України  і набула статусу окремого міністерства. Вони здійснюють контроль за мобілізацією і використанням коштів бюджету, інших фінансових інституцій, господарських органів. Кожна з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов’язки і завдання.

Міністерство фінансів має право  брати участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави  в управлінні  державними корпоративними правами; здійснювати у межах  своїх повноважень контроль  за дотриманням суб’єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання  і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, проводити в установленому порядку перевірки щодо  операцій з дорогоцінними металами  і дорогоцінним камінням; здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах  виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, в установах банків  та інших грошово-кредитних установах усіх форм власності перевірок  фінансово-бухгалтерських  документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування  і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу  України, з 2002 року Міністерство Фінансів разом із Рахунковою палатою  у  порядку, визначеному ВРУ, має здійснювати  і контроль за проведенням таємних  видатків.

Основні функції  органів Держаної контрольно-ревізійної служби  щодо державного фінансового контролю  полягають  в здійсненні ревізій та перевірок, узагальненні їх результатів, а також в організації заходів щодо усунення та попередження  фінансових порушень і зокрема з питань:

- законного, цільового та ефективного   витрачання коштів  бюджетів усіх  рівнів  та коштів державних  цільових фондів;

- збереження державного, муніципального  і колективного   майна;

- достовірності бухгалтерського  обліку і фінансової звітності;

- цільового використання  і своєчасності  повернення  валютних кредитів , бюджетних та позабюджетних   позичок, а також позик  і  кредитів, гарантованих бюджетними  коштами;

- поповнення дохідної частини  бюджетів і державних цільових  фондів;

    - дотримання розрахункової дисципліни.

Для забезпечення цих напрямів роботи в органах ДКРС утворено окремі спеціалізовані підрозділи. Наприклад, в Голові КРУ  функціонує управління  контролю у  сфері матеріального виробництва (має відділи контролю в базових  галузях економіки, у сфері державної власності, у сфері змішаної форми власності і у фінансово-кредитних установах та фондах), Управління контролю у сфері послуг (має відділки контролю у сфері транспорту і зв’язку, у сфері житлово-комунального господарства та у сфері матеріальних ресурсів, будівництва, торгівлі та інвестицій), Управління контролю  в агропромисловому комплексі (має відділи контролю  у сфері використання природних ресурсів та екології і в аграрному секторі економіки).

У 2001 році у складі міністерства фінансів  утворено Державний департамент фінансового моніторингу, основним завданням якого визначено збір, обробку і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають  обов’язковому фінансовому контролю (визначені законом як значні  або сумнівні) та інші операції, пов’язані з легалізацією таких доходів.

Важливість контрольних функцій  ДП служби в країні на чолі з ДПАУ зумовлюється тим, що вона є єдиною структурою в системі виконавчої влади, що здійснює  фіскальний контроль за сплатою податків. При цьому податкові органи мають право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп’ютерних систем та інших носіїв інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів.

Із контрольною функцією податкової служби пов’язані реєстрація та облік. В принципі, без належного обліку здійснення контролю в подальшому неможливе. Так, державні податкові інспекції у районах, містах без районного поділу, в районах, у містах  без районного поділу, в районах у містах, міжрайонні та об’єднані ДПІ забезпечують облік платників податків, інших платежів, а також реєстрацію фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів, ведуть облік векселів, що видаються  суб’єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною  у зовнішньоекономічних  відносинах; проводять роботу, пов’язану з обліком безгосподарного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна та інше.

Головним завданням Фонду державного майна України  в частині здійснення  державного фінансового контролю є  нагляд  за додержанням прав держави  як власника частки акцій  в акціонерних товариствах, видача ліцензій  посередникам  щодо організації підготовки  до приватизації та продажу об’єктів приватизації. Фонд має право проводити  інвентаризації загальнодержавного майна, що відповідно до державної програми, підлягає приватизації, здійснювати аудиторські  перевірки ефективності його використання, а також контролювати обіг приватизаційних паперів.