Аварія на ЧАЄС та її наслідки

За винятком територій всередині заборонної зони, вдихуване на заражених територіях повітря чисте. Однак, як у заборонній зоні, так і за її межами серйозною проблемою сьогодення залишається забруднення повітря в результаті пилоутворення при оранні, у результаті лісових пожеж і вітряної ерозії ґрунтів [8].

 

2.3 Наслідки радіоактивного забруднення для рослинного й тваринного світу

 

На Україні забрудненню піддалися 35 000 км2 лісу й 15 000 км2 полів і пасовищ відповідно. Хвойні й листяні дерева в лісах як фільтри увібрали в себе радіацію. Радіація, що випала у вигляді опадів, спочатку сконцентрувалася саме в них. На цей момент радіонукліди вже перемістилися в ґрунт разом з відмерлими листами й хвоєю. Протягом наступного десятиліття вони стануть накопичуватися в деревині [1].

Наразі найбільше заражені такі типові лісові рослини як ягоди й гриби, верес, папороті й лишайники. Рівень зараженості інших рослин у лісі різний і залежить від виду рослини, типу кореневої системи й складу ґрунту. Рослини, чиє коріння розташовувалося в поверхневому шарі ґрунту, заражені сильніше, чим рослини зі стрижневою кореневою системою, при якій коріння ішло в глибокі ґрунтові шари для усмоктування живильних речовин. Там де ґрунти бідні мінеральними речовинами, рослини всмоктують особливо велику кількість цезію, тому що вони його не відрізняють від калію.

Серед домашньої худоби найбільше радіонуклідів накопичується в тілі (у м'ясі й молоці) травоїдних тварин, таких як корови й кози. Крім того в лісових районах існує практика випасу худоби на лісових пасовищах, які ще більш забруднені, ніж луги.

Дикі тварини в заражених лісах як і раніше накопичують велику кількість радіонуклідів, тому що харчуються забрудненими лишайниками, ягодами й грибами. Серед диких лісових тварин такі хижаки як вовки й лиси накопичують дози, до 12 разів перевищуючі відповідні значення в травоїдних тварин, якими вони харчуються [8;9].

У ріках і озерах на забруднених територіях радіонукліди сконцентровані переважно в донних відкладаннях. Тут спостерігаються рівні забруднення до 1 мільйона Беккерель на кубічний метр мулу. Оскільки риба знаходить собі їжу в цьому мулі, то рівень її забруднення також дуже високий [9].

 

3. Вплив наслідків Чорнобильської катастрофи на стан здоров’я населення України

 

Чорнобильська трагедія заподіяла багато лиха Україні, сюди можна віднести й виведені з сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста та села, і величезні кошти, витрачені на спорудження “Саркофага” і багато чого іншого. Але найдошкульнішого удару аварія завдала по здоров’ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті, це стосується не тільки наших сучасників, але й багатьох (може й багатьох десятків) прийдешніх поколінь.

Медичні проблеми післячорнобильського періоду не мають аналогів і відрізняються від інших відомих у світі випадків масового опромінення людей (Японія, США, Росія) кількістю постраждалих контингентів, складністю джерел опромінення і наявністю комплексу негативних супутніх аварії факторів нерадіаційного походження.

Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь у гасінні пожежі і в аварійних роботах на атомній електростанції. За інформаційними матеріалами 1986 р., 238 осіб захворіло гострою променевою хворобою, з них 29 померло в перші місяці після аварії, близько 2000 осіб зазнало місцевих променевих уражень, змушені були евакуюватися близько 91000 осіб із міст Прип’ять, Чорнобиль і сільських населених пунктів 30-км зони. Ще більше 50000 осіб було відселене із забруднених територій протягом більш віддаленого післяаварійного періоду[6].

Відповідно до сучасної концепції України до категорій, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи відносяться: особи, які брали участь у ліквідації аварії на проммайданчику і в 30-км зоні (близько 350000 осіб, в т.ч. 230000 “ліквідаторів” 1986-1987 рр.), евакуйоване і відселене населення (близько 150000 осіб), населення, яке проживає на забрудненій території (близько 2,4 млн. осіб)[8].

Починаючи з перших днів аварії і до цього часу, здійснюється моніторинг стану здоров’я різних груп, постраждалих внаслідок аварії, і в першу чергу, досліджувалась функція щитовидної залози у дітей. Одержані дані свідчать, що на даний момент такі можливі прояви пострадіаційного впливу на щитовидну залозу, як збільшення захворюваності гіпотиреозом, аутоімунним тиреоідитом поки що себе не проявили, їх частота не виходить за межі відповідних показників в загальній популяції.

Аналіз випадків раку щитовидної залози у дітей і підлітків України, прооперованих у віці не старше 18 років, показав, що за 5 років до аварії в цій віковій групі зафіксовано 59 випадків раку щитовидної залози, а за період 1986-1994 рр. – 339 таких випадків. Загальна кількість захворілих, які були дітьми та підлітками на момент аварії, становить 542[5].

Темп зростання захворюваності є найбільш високим у дітей у віці до 15 років: за період 1981-1985 рр. у дітей України нараховувалось 25 випадків раку, а з 1986 по 1994 рр. їх число склало 211. Найбільш виражене зростання відмічене, починаючи з 1990 р. В перерахунку на 100 тис. дитячого населення кількість випадків раку щитовидної залози у дітей України протягом 1981-1985 рр. коливалась в межах 0,04-0,06. В 1990-1994 рр. цей показник збільшився до 0,23-0,43 і перевищив “дочорнобильський” рівень в 6,5-10 разів[3].

Отже, з ефектів, які сьогодні можна вважати реалізованими – це збільшення частоти захворювань на рак щитовидної залози і, перш за все, у дітей. Що стосується реалізації інших очікуваних ефектів (збільшення частоти онкопатології системи кровотворення, загальне зростання частоти захворювань онкологічного профілю), то сьогодні наука України не має достовірних даних, які могли б підтвердити їх.

Разом з тим, вивчення медичних наслідків аварії на ЧАЕС показало, що виявлено ряд негативних змін в стані здоров’я різних груп опромінених людей, які не були передбачені.

Щорічно зменшується число осіб, визнаних здоровими, серед всіх груп первинного обліку. Серед учасників ліквідації аварії здоровими в 1999 р. визнано 19,8%, серед евакуйованих – 21,05%, серед осіб, які проживають на забруднених територіях – 24,4%, серед дітей, які народилися від батьків перших трьох груп обліку – 32,4% проти 78,2%, 58,7%, 51,7% і 80,9% в 1987 році відповідно[4].

Дітей у віці до 15 років, евакуйованих із забруднених радіонуклідами територій (ЗРТ), в 1999 році здоровими визнано 23,7%; тих, хто проживає на забруднених територіях – 24,64%. Характеризуючи загальний стан здоров’я всієї постраждалої частини дітей, слід відмітити, що внаслідок Чорнобильської катастрофи їх захворюваність в післяаварійний період зросла і продовжує зростати порівняно із захворюваністю решти дітей України.

В структурі захворюваності провідне місце займають хвороби органів дихання, травлення, нервової системи, хвороби крові і системи кровообігу, вроджені аномалії, злоякісні новоутворення. При цьому слід відмітити, що захворюваність злоякісними новоутвореннями, вродженими аномаліями, хворобами крові і системи кровообігу перевищує відповідні показники в цілому по Україні.

В зміні стану здоров’я постраждалих відмічаються 3 післяаварійних етапи:

Зокрема, в перший рік в період найбільшого радіаційного впливу на організм характерними клінічними проявами були: респіраторний синдром, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, функціональні розлади серцево-судинної та вегетативної нервової системи, комплексні та якісні зміни складу периферичної крові.

В другому післяаварійному етапі 1987-1989 рр. відмічались функціональні розлади різних органів і систем на фоні гормонального і імунного дисбалансу та істотних метаболічних порушень. Вже на цьому етапі кількість осіб з різними проявами гематоімунної та соматичної патології була достатньо високою порівняно з неопроміненою частиною. В останні роки (третій етап) у більшості осіб, які мали передхворобливі відхилення в стані здоров’я, реалізовувались різні хронічні патологічні процеси з певними особливостями клінічних проявів і не завжди достовірно ефективною відповідною реакцією на лікування, що проводилося[5].

Найбільшу стурбованість викликає стан здоров’я дітей, які народилися від постраждалих батьків, і особливо від осіб, які брали участь у ліквідації аварії.

Чисельність цього контингенту постійно зростає. Так, з 1991 по 1993 роки вона збільшилась з 86573 до 252134 осіб[6].

До Національного реєстру України внесені дані на 20503 дитини із сімей ліквідаторів.

За даними Національного реєстру, показники захворюваності дітей цієї групи за 1991-1993 рр. коливались в межах 11869,3-14912,5 на 10 тис. дітей, що вище аналогічних показників у дітей України. Її структура протягом трьох років не зазнавала істотних змін. Лідируюче положення займають:

1 місце – хвороби органів  дихання – 7778,7-9280,3 на 10 тис. дітей, що становить 52,2%-78,2%;

2 місце – хвороби органів  травлення – 1037,4-1075,1 на 10 тис., що становить 6,9%-9,1%;

3 місце – хвороби ендокринної  системи і порушення обміну  речовин – 684,7-1083,8 на 10 тис., що становить 5,8-7,3%.

Злоякісні новоутворення склали 26,2-14,2 на 10 тис. дітей (0,18-0,12%), а вроджені вади розвитку – 203,9-227,8 на 10 тис. дітей (1,37-1,60%)[7].

Серед аномалій розвитку на першому місці за частотою знаходяться вади кістково-м’язової, а потім серцево-судинної, статевої, нервової і системи травлення.

 

4. Основні підходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи

 

Основним принципом програми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є виконання положень “Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та вимог законів України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” і “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”[8].

Головні завдання програми підпорядковані обмеженню дози опромінення до встановлених нормативів та можливому їх зменшенню, щоб попередити захворювання. Для реалізації цієї мети є два шляхи.

Перший шлях: переселення всіх людей з територій обов’язкового відселення та бажаючих з районів добровільного гарантованого відселення. У зв’язку з динамікою існуючого формування дози опромінення, будь-які зволікання з переселенням роблять його неефективним. Тому програма переселення повинна бути реалізована протягом не більш як за 3 роки. Життя показало, що така програма може бути ефективною за умов створення робочих місць і соціальної інфраструктури на місцях переселення.

Другий шлях: забезпечення зменшення дози зовнішнього і, головним чином, внутрішнього опромінення від радіоактивно забрудненої сільськогосподарської продукції місцевого виробництва, її споживання формує 75-95 % загальної дози. Для істотного зменшення опромінення необхідне здійснення широкого комплексу захисних заходів, спрямованих на зниження рівня забруднення, що гарантуватиме неперевищення загальної дози опромінення 0,1 бера на рік.

У населених пунктах, де зовнішнє опромінення помітно впливає на сумарну дозу, необхідно провести дезактиваційні роботи, які мають не лише зменшити дози опромінення від зовнішніх джерел, але й сприяти поліпшенню соціально-психологічного стану населення. Тому ці роботи плануються в комплексі з будівництвом об’єктів соцкультпобуту, газифікацією, створенням системи центрального водопостачання.

Надання медичної допомоги населенню має бути безумовним пріоритетом і передбачати профілактику можливих захворювань із застосуванням сучасних засобів. Профілактичні заходи повинні включати організацію збалансованого повноцінного харчування, санаторно-курортного лікування і оздоровлення.

Підставою для надання диференційованої медичної допомоги є дозове навантаження і його обов’язкове визначення для кожної особи, яка потерпіла. Функціонування системи медичної допомоги потребує створення належного обліку, реєстрації і нагляду за населенням, яке потерпіло внаслідок аварії. У наступний період потрібно провести перевірку щитовидної залози та системи крові на всій території України для виявлення можливих захворювань вже на ранніх стадіях і попередження їх розвитку.

Одним із шляхів істотного поліпшення профілактики захворювань повинно стати виробництво продуктів харчування, збагачених радіопротекторами, імуномодуляторами та речовинами, здатними зменшувати вміст радіонуклідів в організмі людини.

Необхідне уточнення структури забруднення територій з метою виявлення аномалій і удосконалення карт їх забруднення стронцієм-90, плутонієм та америцієм.

Велике значення має створення дозиметричної, радіометричної та спеціальної апаратури для забезпечення чутливою вимірювальною апаратурою контрольних, наглядових та дослідницьких робіт. Для управління та контролю за радіаційним станом виконання робіт по ліквідації аварії необхідно розробити й втілити автоматичну систему інформування та управління, розраховану на всі області України. Виконання програми потребує відповідно підготовки фахівців, для чого необхідно посилити підготовку кадрів усіх рівнів.

Невід’ємну частину реабілітаційно-захисних заходів становить розвиток культури та освіти у постраждалих районах, припинення деструкції комплексу традиційної народної культури Полісся.

Ретельне вивчення стану аварійного четвертого блоку ЧАЕС дає підстави для висновку, що надійний стан безпеки об’єкта “Укриття” гарантується не на 30 років, як вважалось, а на значно менший строк[19]. Отже, є необхідність на конкурсній основі розробити проект, який дозволив би повністю ліквідувати ядерну та радіаційну небезпеку цього об’єкта для України та інших країн.