Садово-паркове мистецтво Англії

План:

1. Загальні відомості про ландшафт Англії.
2. Характеристика парку Стоу.
3. Характеристика Септон-парку.
4. Характеристика парку Сайон Хаус.
5. Характеристика ботанічного саду у Кью.
6. Спадщина Х. Рептона.
7. Англійський романтизм.

Якщо ренесансове садове мистецтво уславило Італію, барокове – Францію, то пейзажний парк приніс славу Англії, у розвитку садівництва якої виділяють 3 періоди.

Перший період (1066 – 1500) мав суто утилітарний характер і забезпечував його власників продуктами харчування. Першими творцями цих садів-городів були монахи, які вирощували для власних потреб овочі та лікарські рослини, а також виноград та фруктові дерева. Яблука та груші часто використовували для виробництва сидру. Тутове дерево і вишню висаджували лише в садах знаті. В цей період в англійських садах можна було зустріти рози, мальви, півонії, фіалки та лілії.

Другий період розпочинається в середині XVI ст., коли в англійський сад з континенту прийшли квіткові грядки, групові насадження, фігурна стрижка дерев, алеї, коридори дерев із сплетеним зверху гіллям. З’явилися також тераси. В Англію прийшов сад епохи Тюдорів. Таким, зокрема, був сад в Хемптон-Корт.

Новим символом у садівництві  стали квіткові сади, які замінили утилітарні. Квітковий сад широкими доріжками розподілявся на прямокутники і квадрати і був повністю відкритий для огляду прямо з вікон будинку. В епоху королеви Єлизавети (1558 – 1603) в садах вирощували ароматні трави: чебрець, розмарин, лаванду, а також левкої та лілії. Лаванду підстригали як живу огорожу. В саду можна було насолоджуватися не лише ароматом і красою квітів, але й співом птахів, яких тримали у підвішених на деревах клітках.

Сади були прикрашені фонтанами, сонячними годинниками, дерев’яними фігурами звірів.

Стало дуже популярним фігурна  стрижка дерев і чагарників: стригли ялівець, тис, розмарин і бирючину, надаючи їм різноманітних форм.

Значну частину рослин для садів англійські солдати, моряки і купці доставляли з різних кінців світу.

Англійський парк, оточений живою огорожею з дивовижно підстриженим тисом і мальовничими доріжками і статуями, набув найбільш типових рис при Вільямі і Анні (1702 – 1714). У всьому цьому була присутня велика частка штучності і це ненадовго задовольняло англійське садівництво.

Таким чином прийшов третій період англійського саду, в якому було віддано перевагу природній красі, і сади набули вільного планування. Цей період припадає на «епоху Англії» - період, коли англійці поширили свій вплив на Північну Америку, Австралію, Схід. Промислова революція, а за нею і сільськогосподарська, розвиток торгівлі значно збагатив країну, що дало змогу вкладати значні кошти в землеробство, будівництва житла і садів.

Мальовничі пейзажі Англії, краса рослинності і горбистих схилів здавна надихали поетів і художників. Тут сформувалась знаменита школа пейзажистів.

Все це не могло не вплинути на створення нового пейзажного типу. Садівники почали відходити від  формалізму Ленотра, надаючи перевагу природному началу плануванні саду, основними  складовими якого стали природні компоненти ландшафту – рельєф, рослинність, ріки та озера. Однак слід зазначити, що англійський ландшафтний сад – це не просто запозичення мистецтва Китаю чи Японії, на що звертають окремі автори, він є самобутнім виразом естетичних уявлень про природу тогочасного англійського суспільства. Водночас не можна не погодитися з тим, що в час розвитку елементів романтизму в пейзажних англійських парках англійці використовували прийоми, притаманні китайському саду.

Новий напрям в англійському садівництві створив плеяду ландшафтних  архітекторів, серед яких найбільш відомий є Вільям Кент, Ланселот Браун, Хемфрі Рептон. Кенту належать обґрунтування концепції планування саду, побудованої на твердженні, що природі не властива правильна лінія. Симетричні водойми він замінив ставками неправильної форми.

Невластиві природі правильні геометричні форми Браун і Рептон також рішуче замінили натуральними: прямі доріжки – звивистими стежками, стрижені живоплоти – вільно розташованими групами дерев і чагарників. Потоки і водоспади утворювали безперервну панораму, яка рухалася назустріч глядачам.

Для ландшафтних парків Англії характерні масштабність і розмах. Для того щоб влаштувати озера, невеликі річки перекривали дамбами. На обезліснених ще з давніх часів просторах створювали крупні лісові масиви. Однак посадки вели не безсистемно, а відповідно до високих естетичних умов, з урахуванням законів гармонії. При створенні групових посадок намагалися поєднувати породи різного видового складу, віку і величини. Наприклад, хвойні висаджували разом з листопадними широколистяними породами.

Найбільше досягнення англійського саду є добре організований газон  і бордюр з однорічних рослин. Газон  розпочинається від самої будівлі, оточуючи її просторим зеленим килимом. Сад гармонійно зливається з оточуючим  природнім ландшафтом.

Парк Стоу 1 – палац 2 – город 3 - оранжерея

Парк Стоу. Одним із перших і типових англійських парків став парк Стоу поблизу Бірмінгема. Його розпочав створювати у 1713 р. Бриджемен, а завершив у 1738 р. Кент. Територія парку площею 100 га мала неправильну форму і різноманітний рельєф: глибокий яр, горби, розлоги схили.

Авторам вдалося домогтися того, щоб алеї і доріжки вільно звивистими лініями огортали водойми. Доріжки  губилися в зелені і знову з’являлися на видимих площадках озер, біля містків або паркових павільйонів. Мальовничі групи дерев і   чагарників обрамляли великі і малі галявини, створювали далекі перспективи. Парк і оточуюче середовище немов злилися воєдино. До речі, сьогодні площа парку з прилеглими угіддями становить 500 га.

Центром композиції є палац, який стоїть на підвищенні в створі відкритого лугу, витягнутого з півночі на південь. Луг і творить головну вісь парку. В пониженій його частині влаштовано ставок, який є другим композиційним центром.

Об’ємно-просторове рішення базується на поєднанні закритих масивів і відкритих просторів, що чергується між собою, а окремі дерева і чагарники утворюють пейзажні картини.

Автори віддали данину духу романтизму, ввівши в парк близько 30 споруд – храми, гроти, фарфоровий грот і т.п., які стилістично пов’язані з архітектурою палацу і є композиційними вузлами та акцентами паркових картин.

Сефтон парк

Сефтон парк. В 1867 р. в Ліверпулі серед забудованих ділянок міста розпочинається будівництво Септон-парку. Його планувальна система базувалася на переплетінні кругів, еліпсів і плавних кривих, які чітко проглядаються на плані, але через свій масштаб і створену систему озер, струмків з вільними обрисами берегів, які перетинають весь парк, в натурі не сприймається як геометрично правильно криві. Парк створювався для різноманітних видів відпочинку. Як бачимо, тут вже немає характерних для XVIII ст. елементів романтизму, паркові прийоми більш прості. Галявини часто мають великі розміри і відіграють роль самостійних композиційних вузлів. Деревні групи виступають як монументальні об’єми простору. Картинність замінюється і в ряді випадків стає методом побудови паркових пейзажів. До місцевих порід долучаються екзоти, декоративні форми і сорти, що сприяє розвитку садівництва, селекції і інтродукції.

Парк Сайон Хаус. Створений за проектом Брауна. Це один з найстарших англійських парків, який згадується у книзі Тренера «Імена трав». За будинком власника саду – першого герцога Нортемберленда – знаходився просторий став, де збиралися дикі качки і чаплі. Перед будинком закладений величезний парк з великою кількістю екзотичних дерев – кедра гімалайського, стародавнього екземпляра стиракса, болотного кипариса.  Тут була зібрана велика колекція дубів. Газони саду прикрашали скульптури Генрі Мура. В оранжереї вирощувалися різноманітні однорічні рослини. У великому парковому павільйоні можна було придбати все необхідне для любителів садівництва: насіння, цибулини, садові інструменти і книги.

Королівський  ботанічний сад у Кью. Заснував сад Вільям Тернер – спеціаліст з правознавства. По його смерті сад перейшов у володіння лорда Капеля, який вирощував тут фруктові рослини, завезені з Франції.

У нинішньому вигляді  сад складається з двох королівських володінь – Кью Хаус і Річмонд Гарденс. Обидві території роз’єднані так званою «стежкою кохання». Сад створювався під пильним наглядом королеви Кароліни, яка не шкодувала коштів на його влаштування. Планування роботи здійснював ландшафтний архітектор Бриджемен. Він зберіг і вдало написав у свій задум  існуючі тут раніше природні ландшафти з дубовими гаями. Водночас він допускав створення живоплотів, якими в ті часи огороджували фермерські землі.

В 1730 році принц Уельський, який орендував ці землі, запросив для  роботи в саду Вільяма Кента, який доклав чимало зусиль для подальшого вдосконалення його території. В 1759 р. дружина принца Уельського принцеса Августа залучила до роботи в саду Вільяма Айтона. І вже в 1789 р. у саду було 5500 видів рослин, що культивувалися в Кью.

Наступним власником  саду був Георг III, який здійснив за участю Брауна нове його перепланування. З того часу, незважаючи на окремі періоди занепаду, сад розвивався як центр інтродукції рослин. В 1891 р. королівським указом сад Кью перетворений в Національний ботанічний сад. Відтоді він постійно поповнюється колекціями нових рослин, здійснюється їх акліматизація і інтродукція.

Дерева і кущі в  парку посаджені за принципами ландшафтної  архітектури. Крім наукового і пізнавального  значення він вирізняється високою  естетичною цінністю.

Х. Рептон на зйомці місцевості

Кобгам Налл – це парк, який є одним з перших крупних  творінь Хемфрі Рептона(1752 – 1818), який відродив неокласичний стиль. Парк був  закладений у 1790 р. Для цього Рептон переплановує старий сад, значно його розбудовує, створюючи просторий пейзажний парк. Використана існуюча там долина, створені мальовничі паркові композиції, урізноманітнені храмом, гротом, джерелом та іншими садовими спорудами. Він впроваджує також, що, до речі, часто робить і в  інших парках, різні фрагментові елементи саду, оперті на спеціально підібраних групах рослинності.

Рептон залишив багату садово-паркову спадщину: парки в  Лонгленді, Вільтшорі, Шикффільді, Шерінггам  Холл в Норфолку та ін.

У 1803 р. Рептон – відомий вчений, професор – видає працю, присвячену теорії і практиці ландшафтного садівництва, в якій, зокрема, висвітлює питання ролі світла в пейзажних композиціях, значення рослинного елементу, залежності між елементами і їх сприйняття у природних сценаріях. Крім естетичного значення садів, Рептон звертає увагу на їх утилітарне значення. На відміну від багатьох своїх попередників – «революційних» пейзажистів, він наполягав на збереженні багатої садової творчості часів ренесансу і бароко, надавав великого значення квітковим партерам, які розташовував біля будинку і вважав їх переходом до дальших пейзажних картин.

Пейзажні сади, які  в Англії здобули повну перемогу над регулярними бароковими, виявили великий вплив на садово-паркове мистецтво інших європейських країн.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1- палац, 2- руїна, 3-лісова  галявина, 4- озеро, 5- тополевий острів  з саркофагом, 6- акведук, 7- узгір’я, 8- альтанка, 9- грот, 10 китайський місток, 11-римський міст, 12- обеліск, 13- пам’ятний камінь, 14- лавка, 15- каміння, 16- солітер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

В. П. Кучерявий

«Озеленення населених  місць»

Видавництво «Світ» 2005 р.

 

 

Міністерство аграрної політики України

Екологічний коледж Львівського національного  аграрного університету

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З дисципліни: ландшафтна архітектура

На тему: Садово-паркове мистецтво Англії

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Ст. гр. ЗБ – 318

Коротошин Андрій

Перевірив:

Цуняк А.М.