Мовні засоби вираження іронії в кінокритичних текстах

У третьому розділі – „Способи реалізації асоціативної іронії в сучасній українській малій прозі” – з’ясовується роль вертикального та широкого горизонтального контекстів для творення асоціативної іронії й розглядаються прийоми творення іронії засобами горизонтального (контактний і дистантний, тотожний і синонімічний лексичний повтори; діалогічна цитація) та вертикального (цитація, алюзія) контекстів. Класифікуються способи передачі іронічного смислу в текстах з різними типами наративних перспектив.

 На відміну від ситуативної, асоціативна іронія реалізується не лише в лінійних контекстах, а вимагає для свого втілення вертикального контексту. Її адекватне декодування залежить від текстової пресупозиції глобального характеру, екстралінгвістичної та інтертекстуальної пресупозицій. При сприйманні асоціативної іронії збільшується активність читача. Наявність фонових знань у реципієнта для адекватного декодування асоціативної іронії робить її ефективним засобом інтелектуалізації мовлення.

Традиційним засобом вираження іронії в сучасній українській малій прозі є різні види лексичного повтору, за допомогою якого відбуваються смислові та конотативні прирощування смислу лексичних одиниць, що повторюються в різних контекстах. Специфічним прийомом, який використовується сучасними письменниками, є створення іронічного образу за допомогою контактного тотожного лексичного повтору, коли одне слово виступає означенням до різних денотатів: Адельсберґер підвів на мене безбарвні очі. Потім я почув його безбарвний голос. Потім побачив під столом його ноги в домашніх капцях. Колір шкарпеток той самий, що колір очей та голосу. А може, й навпаки – очі й голос кольору безбарвних шкарпеток (М. Фішбейн. Антеноїди). Такий прийом виконує функцію зближення, встановлення подібності між цими денотатами з метою передачі авторського іронічного ставлення.

Результати дослідження  дозволили встановити найпродуктивніші моделі діалогічного цитування, за допомогою  якого виникає іронічний ефект: 1) другий учасник діалогу повторює висловлювання першого з метою вираження іронічного ставлення до співрозмовника або його репліки; 2) слова персонажа повторюються в авторському мовленні; 3) „квазіцитація”, коли слова персонажа передаються через невласне пряму мову.

У сучасній українській  малій прозі продуктивним засобом вираження асоціативної іронії є використання в тексті знайомої для читача цитати, яка може виступати як у своєму початковому, незміненому, так і в трансформованому вигляді. Іронічний ефект створюється завдяки тому, що цитата під упливом нових контекстних умов набуває нового значення, яке зазвичай дуже відрізняється від того, яке вона мала у тексті-джерелі: – Я намуляла руку... // Ну просто тобі Мавка з другої дії „Лісової пісні”: „Я руку врізала...” Зараз він мені відповість, як Лукашева мати (і – слушно!): „Було при чому!” (О. Забужко. Інструктор із тенісу). Виникає натяк на щось знайоме читачеві у його попередньому асоціативному і перцептивному досвіді. Результати дослідження свідчать про те, що найпродуктивнішими у сучасних українських текстах малих жанрових форм є фразеологізми та фрази-кліше (у тому числі й широковживані штампи радянської епохи), значно рідше зустрічаються цитати з Біблії, літературних творів, з пісень та кінофільмів. У сучасних художніх текстах існує тенденція до збільшення кількості трансформованих цитат. Це явище можна пояснити тим, що трансформована цитата має більший потенціал для вираження авторської іронічної позиції, бо трансформація може збільшувати експресивність цитати та зміщувати смислові акценти: Ідеш на людські голоси і врешті знаходиш усіх – і продавця риби, і голоногу кралю в халаті, і ще двох-трьох небачених раніше дуболомів з тутешнього персоналу. Сидять, курять, п’ють пиво, до речі, з кухлів, мають для різноманітності й носату пляшку білої. Сім’я обіда коло хати (Ю. Андрухович. Московіада).

У аналізованих текстах  спостерігається збільшення кількості  алюзій. Вибір джерел алюзій авторами тісно пов’язаний з культурним, соціальним і політичним минулим  та теперішнім певного суспільства, причому вирішальну роль відіграє актуальність певного знака. Тому найчастотнішими в сучасній українській малій прозі є мистецькі та історичні алюзії, рідко зустрічаються фольклорні, міфологічні, релігійні, майже не представлені біблійні алюзії. Таке співвідношення джерел алюзій пояснюється екстралінгвальними факторами – ступенем доступності джерела алюзії та інформативністю.

Матеріальне вираження  алюзій у сучасному іронічному тексті може мати різну форму. Зокрема, це можуть бути:

1) антропоніми (імена письменників, учених, культурних і громадських діячів, персонажів літератури, фольклору, кіно) - найпродуктивніша форма вираження алюзій в сучасній українській літературі: Алкоголік – чи не єдина істота, яка може по-справжньому опікуватися запійним пияком у запої, тобто вчасно діставати пійло, керувати мандрами тіла запійного пияка, щоб воно не потрапило у розставлені суспільством пастки, одним словом, - бути біля нього. Це своєрідна версія Дон Кіхота і Санчо Панси, Дон Жуана і Ляпорелло, Хлєстакова і Осипа. Придуркуватий романтик і мудрагель-слуга (В. Неборак. Про алкоголізм і запійне пияцтво). Власні імена літературних героїв, використані в уривку, мають високу експресивну здатність за рахунок того, що в європейській культурі вони символізувалися. Іронія виникає завдяки несподіваній асоціації, вона інтенсифікується нагромадженням власних імен персонажів світової літератури, яке закінчується авторською „розшифровкою” цієї алюзії;

2) назви творів літератури і мистецтва: Розчарування навіки поселилося в цих стінах, які, до речі, ніколи не вкриються меморіальними табличками. Але справа не в тому. Справа в іншому – це дім, де розбиваються лоби. Тутешні сюжети є настільки одноманітними й повторюваними, що йдеться, очевидно, про міф. Або про схему з двома-трьома варіантами (Ю. Андрухович. Московіада). У наведеному контексті використано трансформовану назву п’єси англійського драматурга Бернарда Шоу „Дім, де розбиваються серця”. Використання алюзії на драматичний твір актуалізує кілька асоціацій: по-перше, створюється натяк на штучність, театральність всього, що відбувається у творі; по-друге, герої твору Андруховича порівнюються з персонажами п’єси Бернарда Шоу, при цьому новий контекст є зниженим. Заголовки творів мають здатність фразеологізуватися, а заміна одного з його компонентів створює іронічну експресію;

3) назви державних і громадських установ, промислових об’єктів: – Тут хіба ж так збурилася громадська думка навколо спілки і літературних справ, а це ж ваша парафія. [...]

- Бо це ж  вам не завод „Арсенал” і не „Ленінська кузня”, - зухвало сказав я... (О. Сизоненко. Де ви, докторе Турула?). Іронія тут створюється через імпліцитне порівняння творчості й виробничого процесу, позначеного за допомогою назв промислових об’єктів;

4) назви історичних подій: Отже, Нінин батько у їхніх стосунках почав переростати з категорії реальної (бо він таки напевне був, раз Ніна народилася) в категорію символічну, щось на зразок містичної Гелени, через яку почалася знаменита Троянська війна... (В. Шевчук. Чорна кішка, яка шукала батька). Назва історичної події – Троянська війна – продукує іронію завдяки ефекту гіперболізації, який виникає через приховане порівняння героїчної події в історії античного світу з побутовими реаліями.

Однією з основних ознак художнього тексту є його антропоцентричний  характер, який полягає в тому, що всі елементи як первинного, мовного рівня тексту, так і його глибинної смислової структури служать для розкриття тем буття людини. Антропоцентричність художнього твору має три центри – автора, персонажів і читача.

Досліження всіх можливих форм взаємодії двох із цих категорій - автора і читача - в іронічному тексті дало змогу виявити, що іронічна позиція автора по-різному реалізується в текстах з різними типами наративної перспективи. У текстах, в яких розповідь ведеться від 1-ї особи, іронічний ефект створюється за допомогою таких засобів: 1) наївний тон викладу оповідача; 2) діалогізація монологічного мовлення; 3) довільне маніпулювання предметами і явищами внутрішньотекстової площини; 4) зміна особи, від якої ведеться оповідь, з 1-ї на 3-ю.

Інші способи вербальної репрезентації іронічної позиції  автора спостерігаються у текстах, у яких розповідь ведеться від 3-ї  особи: 1) невідповідність авторських прямих характеристик (фактуальної інформації) і прихованого смислу (підтекстової інформації); 2) включення певних елементів у мовлення персонажа; 3) авторський коментар персонажного мовлення.

Висновки 

1. Процеси суспільного життя останніх десятиліть спричинили плюралізм мистецтва загалом і художньої літератури зокрема. Українська література втратила функції, які були для неї визначальними в епоху тоталітаризму – змальовувати дійсність з визначених офіційною ідеологією позицій. У зв’язку з цим у сучасній українській літературі виник значний за обсягом прошарок текстів малих жанрових форм, основною ознакою яких є іронічне зображення дійсності.

Комічне має національну  специфіку, зумовлену: 1) різними фрагментами  реальної дійсності, які впливають  на колективну свідомість етносу; 2) особливостями колективної етнічної свідомості носіїв мови, які виявляються в емоційно-оцінних, соціально-оцінних та морально-етичних компонентах національної мови. Національна специфіка комічного тісно пов’язана з загальнокультурними, соціально-груповими, індивідуальними особливостями мовців і виявляється у комізмі ситуацій та мовному комізмі.

2. Іронія, поряд із  сатирою та гумором, є рівноправною  формою складного комізму. Для  неї, як і для комічного в  цілому, характерні такі ознаки: наявність певного протиріччя (мети  – засобам, форми – змісту, дії – обставинам, старого – новому тощо); здатність викликати у суб’єкта певну реакцію – сміх; соціальний характер. Специфічними ознаками іронії є суб’єктивізм, двоплановість вираження (зовнішнє ствердження, внутрішнє заперечення і кінцеве ствердження); здатність до двоспрямованості: на об’єкт і на себе. Особливістю вербального вираження іронії є співіснування двох смислових планів – прямого експліцитного та імпліцитного, який суперечить прямому.

3. Вираження ситуативної  іронії у сучасній українській  малій прозі пов’язане з експресивно-образним і емоційно-оцінним уживанням мовних одиниць. Семантичною основою цього вживання є семантична двоплановість, яка виникає внаслідок взаємодії узуальних та оказіональних значень. У текстах сучасних українських письменників фіксується іронічне переосмислення лексем, при якому зміни відбуваються як у денотативному, так і конотативному компонентах їх значення. Однак зміни у конотації мовної одиниці є обов’язковими, а у денотативному значенні – факультативними. Зміни конотації мають антонімічний характер: мовна одиниця з узуальною позитивною емоційно-оцінною характеристикою під впливом контексту набуває оказіонального негативного забарвлення і навпаки.

4. У сучасній українській  малій прозі продуктивними є  лексико-стилістичні засоби творення  іронічного смислу. Типологія цих прийомів залежить від типу конотації: адгерентної (мовленнєвої, оказіональної) чи інгерентної (загальномовної, узуальної). Лексеми з інгерентною іронічною конотацією активно функціонують у творах сучасних українських письменників. Їхньою особливістю є те, що денотативне значення у них відступає на другий план, основним є конотативний, експресивно-оцінний компонент, який має іронічне забарвлення. Натомість уживання лексем з адгерентною іронічною конотацією ґрунтується на ефекті невиправданого сподівання, коли елементи інших функціональних чи експресивних стилів потрапляють у незвичне контекстуальне оточення. Особливістю текстів сучасних авторів є частотність уживання слів-варваризмів, жаргонної лексики, просторічних елементів. Натомість кількість конфесійної, старослов’янської лексики, архаїзмів обмежена.

5. Логіко-смислові прийоми  реалізації ситуативної іронії  у сучасних текстах українських  письменників малих жанрових  форм по-різному актуалізують  іронічний смисл. Деякі з них  (антифразис, антифразисна метафора) перебувають у межах традиційного розуміння іронії як вживання слів у переносному значенні, протилежному до прямого, з метою насмішки. Однак у міру ускладення плану вираження (оказіональні іронічні метафори, порівняння, гра слів) ускладнюється і обсяг понять, що виражаються прямими і переносними значеннями лексичних одиниць. Переносне значення не завжди є безпосереднім запереченням прямого, відношення між ними набагато складніші і не зводяться до антифразису. Крім того, у сучасних текстах спостерігається явище інтелектуалізації тропів, за допомогою яких виражається іронічний смисл.

6. Усі речення і  висловлювання, за допомогою яких  у сучасній українській малій  прозі виражається іронічний  смисл, будуються за загальним  правилом: спочатку йде зображення ситуації, а потім виражається ставлення до неї. Перша частина завжди виявляється вагомою інформаційно, а друга – комунікативно. Традиційно всі ці моделі не є комунікативним центром висловлювання, а мають доповнювальний, уточнювальний характер. У випадку ж творення іронії вони перетворюються на комунікативний центр висловлювання, є втіленням суб’єктивної авторської модальності. Отже, використання саме цих синтаксичних конструкцій зумовлене їх сутнісними характеристиками, потенційно закладеними в їхні можливості.

7. Асоціативна іронія  – це стилістичний різновид  іронії, який реалізується в умовах  мегаконтексту, що містить широкий  горизонтальний та вертикальний  контексти. На рівні горизонтального  контексту асоціативна іронія  реалізується за допомогою різних типів лексичного повтору та діалогічного цитування. При лексичному повторі за допомогою таких текстових категорій, як когезія і ретроспекція, створюється специфічний підтекст, який є актуалізованою асоціативною іронією. Для його реалізації необхідний контекст, який перевищує межі речення. Лексичний повтор виконує функцію виразника авторської суб’єктивно-оцінної модальності. Діалогічне цитування є продуктивним способом реалізації асоціативної іронії, яка виникає завдяки зміні суб’єкта мовлення, що може бути експліцитним чи імпліцитним.

8. Потужним джерелом  невираженої вербально інформації  є вертикальний контекст. Іронія  використовує потенційні можливості  історико-філологічного (вертикального)  контексту, переважно ґрунтуючись  на знанні певного літературного чи етнокультурного факту. Адекватне декодування такої асоціативної іронії вимагає від реципієнта точних знань про автора і епоху створення тексту, його жанрові та структурні особливості. При сприйманні вказівки на прецедентний текст (цитати або алюзії) актуалізується весь прецедентний текст, тобто приводиться у стан готовності для використання його в дискурсі за різними параметрами – або з боку поставлених у ньому проблем, або з боку його естетичних (змістових чи формальних) характеристик, або як джерело певних емоційних переживань, або як джерело вихідних ситуацій.

9. Іронічним може бути  весь текст, що залежить від  суб’єктивної позиції автора  і реалізується через різні  типи оповіді. Аналіз іронічних  текстів з різними типами оповіді  свідчить про те, що авторська позиція виявляється за допомогою тих самих засобів, але значення їх у різних текстах не рівноцінне. У текстах, написаних від 1-ої особи, домінуючим засобом вираження іронічної позиції автора є авторське мовлення, а в текстах, написаних від 3-ої особи – персонажне мовлення та художні деталі в авторських коментарях персонажного мовлення. Особливістю вираження іронії у сучасній українській малій прозі є те, що усі засоби та прийоми творення іронічного смислу мають спільну семантичну основу та механізм реалізації і рідко виступають у тексті ізольовано від інших іронієтвірних засобів, що пояснюється комунікативним завданням автора іронічно, насмішкувато зобразити дійсність.