Взаємодія гілок державної влади як принцип конституційного ладу

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Взаємодія гілок державної влади як принцип конституційного ладу

1.1. Місце та роль парламенту в парламентській республіці

1.2. Законодавча та виконавча влада в системі органів державної влади

1.3. Вплив парламенту на формування уряду

РОЗДІЛ 2. Особливості співпраці парламенту і уряду в законодавчому процесі

2.1. Основні напрями взаємодії парламенту і уряду в межах законодавчого процесу

2.2. Вплив парламенту на процедуру розробки та прийняття Державного бюджету.

РОЗДІЛ 3. Парламентський контроль та політична відповідальність уряду

3.1. Місце та значення парламентського контролю в системі "парламент-уряд"

3.2. Інститут парламентського вотуму довіри уряду

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми роботи. Складна політична ситуація в Україні вимагає від дослідників більш ретельного вивчення політичних процесів з моменту проголошення незалежності України. Аналіз їх перебігу в цей період показує, що процес розбудови держави супроводжувався постійними протистояннями гілок державної влади, спробами посилення однієї гілки влади за рахунок послаблення іншої.

Одним з важливих питань державотворення в Україні є  питання перерозподілу повноважень  в трикутнику “Президент – Парламент  – Уряд ”. Попри закріплення на рівні Конституції України за Кабінетом Міністрів України  статусу вищого органу в системі  органів виконавчої влади, а за Президентом  – статусу глави держави, а  не виконавчої влади, визначальний вплив  на функціонування виконавчої влади  в Україні на сьогодні здійснює не Кабінет Міністрів України, а  Президент. При цьому взаємодію  парламенту з вищим органом виконавчої влади навряд чи можна назвати  ефективною.

Зазначені фактори дозволили окремим політикам та науковцям говорити про необхідність перерозподілу повноважень між Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України з метою перетворення України з “президентсько-парламентської” на “парламентсько-президентську” республіку.

Такі зміни мали полягати у розширенні кадрових та установчих повноважень Кабінету Міністрів  України за рахунок відповідного звуження повноважень Президента України, розширенні повноважень Верховної  Ради України у формуванні Уряду  та здійсненні контролю за його діяльністю.

В таких умовах є доцільним  вивчення досвіду держав з парламентською формою правління, зокрема – у  сфері правового регулювання  взаємодії законодавчої та виконавчої гілок влади становить не аби  яку цінність для України, зокрема  – з огляду на неефективність такої  взаємодії в Україні.

Демократичний парламент  повинен забезпечити такі умови  роботи, за яких більшість може приймати рішення, що визначають її пріоритетами, одночасно захищаючи і права  опозиції. Відповідно, сформована більшість  повинна мати можливість реалізувати  свої інтереси, але опозиція також  повинна мати право на голос під  час прийняття рішень. Регламент  має забезпечити досягнення цих  цілей.

Важливість конструктивного  співробітництва уряду та парламенту для системи державного управління засвідчує досвід розвинених європейських країн. Така взаємодія дозволяє країнам  стабільно розвиватися, здійснювати  реформи, адекватно реагувати на зміни міжнародної ситуації тощо. На практиці забезпечити бездоганну урядово-парламентську співпрацю  досить важко, тому країни змушені періодично залучати нові механізми та засоби для її оптимізації.

Проблеми інститутів конституційного  права як складової системи національного  конституційного права на сьогодні залишаються малодослідженими у  вітчизняній та зарубіжній юридичній  науці. На відміну від багатьох інших  проблемних питань загальної теорії

Предмет дослідження: взаємодія парламенту і уряду як принцип конституційного ладу в сучасних парламентських країнах.

Об’єкт  дослідження: парламентська республіка як форма організації державної влади.

Мета  дипломної роботи: дослідити взаємодію парламенту з урядом у країнах з парламентською формою правління.

З поставленої мети роботи випливають наступні завдання дослідження:

1. Надати характеристику взаємодії гілок державної влади як принципу конституційного ладу.
2. Проаналізувати особливості співпраці парламенту і уряду в законодавчому процесі.
3. Вивчити основні аспекти парламентського контролю та політичної відповідальності уряду.
4. Визначити обсяг впливу парламенту на формування уряду.
5. Дослідити роль парламенту в розробці та прийнятті Державного бюджету
6. Проаналізувати сучасний стан інституту довіри уряду.

Методи  дослідження. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і спеціальних методів, принципів та підходів, які є засобами наукового пошуку в арсеналі будь – яких гуманітарних, зокрема юридичних наук.

Стан  наукової розробки. Питанню інституційного оформлення парламенту, політичних обєднань, їх ролі, конституційної регламентації та політичних практичних відносин між законодавчою та виконавчою гілками влади в українській та зарубіжній літературі приділяються помітна увага.

Вивченню функцій державного управління в цілому або функцій  окремих органів державної влади, присвячено чимало праць українських  дослідників А.В. Дуди, Х. В. Сушкової, О. О. Майданник, А. Ю. Чернобаєвої, В. Я. Малиновського і російських авторів  І. І. Бринзова, М. А. Бучакової, Н.Ф. Попова, Ю. А. Соколової, М. А. Бучакової.

Питання сутності та значення парламентського контролю вУкраїні розглядали: О. Г. Барабаш, Ю. Фрицький, В. М. Шаповал; Н. Г. Плахотнюк.

Вивченням конституційно-правового  статусу уряду в зарубіжних країнах  займалися: І. І. Дахова, В. В. Марченко.

Особливу увагу питанням взаємодії парламенту і уряду  присвяченні дослідження Євгенівої  А., Шаповала В. М.

В роботах В. А. Ребкало, Л. Є. Шкляр висвітлюються проблеми функціонування політичних інститутів у сучасному світі.

Апробація результатів дослідження. Окремі проблеми та висновки були представлені в тезах на звітній студентській науково-практичній конференції «Проблеми та перспективи розвитку законодавства в Україні» (місто Херсон, 17 квітня 2013 року)

Практичне значення дослідження. Матеріал випускної роботи може бути використано в навчально-методичному процесі при написанні доповідей, курсових робіт і рефератів.

Структура випускної роботи відповідає поставленій меті та завданням; складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ВЗАЄМОДІЯ ГІЛОК ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЯК ПРИНЦИП КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ

 

1. Місце та роль парламенту в парламентській республіці

 

Термін парламент вперше з’явився у Великобританії, але  походить від французького слова  «parler» (говорити). Парламент – це виборний колегіальний орган держави, тобто це вищий орган народного  представництва, який виражає суверенну  волю народу, покликаний регулювати важливі  суспільні відносини головним чином  шляхом прийняття законів, здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади і вищих посадових осіб.

Парламентська республіка –  це одна з форм організації верховної  державної влади, характерною ознакою  якої є верховенство вільно обраного народом представн. органу — парламенту над викон. гілкою влади, політ, відповідальність уряду перед парламентом. [45, c. 5]

Для більшості держав характерною  є саме парламентська форма правління. У сучасному світі Парламентськими республіками є, зокрема, Болгарія, Естонія, Індія, Італія, Конго, Латвія, Македонія, Молдова, Німеччина, Польща, Португалія, Угорщина, Чехія та інші.

Позитивна риса Парламентської республіки — єдність вищих органів  державної влади, оскільки кабінет  міністрів на чолі з прем'єр-міністром  формується і контролюється парламентом, точніше — його парламентською більшістю. Викон. влада є по суті продовженням законодавчої, організує виконання законів. Завдяки цьому зводяться до мінімуму можливі конфлікти між гілками влади. Для уряду створюються досить стабільні умови на весь період підтримки його парламентом. Значно підвищується і конкретизується його політ, відповідальність не тільки перед парламентом, а й перед політ, партіями, фракціями та групами в парламенті, політичну лінію яких він зобов'язаний підтримувати, реалізуючи відповідні закони, розробляючи урядові програми та законопроекти.

У Парламентській республіці парламент відіграє важливу роль у функціонуванні механізму політичної влади. Він здійснює функції форуму, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільного, політичного і державного життя  народу, досягаються певна координація  і узгодженість різних інтересів, приймаються  відповідні рішення. Водночас ефективність і стабільність Парламентської республіки залежать від авторитету політичних партій, які борються за місце в  парламенті, від системи парламентських фракцій, від того обираються парламентарії  на основі пропорційної або мажоритарної виборчих систем чи достатньо обгрунтованої  їх комбінації. [8, c. 7]

Наявність значної кількості  фракцій у парламенті вимагає  обов'язкового утворення їх парламентської коаліції, парламентської більшості, необхідної для прийняття законів і формування уряду. За нерозвиненої партії, системи  або великої кількості партій, представлених у парламенті, що притаманно державам і суспільствам перехідного  періоду, крайні праві або крайні ліві партії можуть блокувати роботу парламенту, навіть входячи до парлам. більшості. Одним з наслідків  цього є неефективна діяльність парламенту, тимчасовість, нестабільність уряду, часта його зміна, що може призвести  до паралічу всієї системи влади.

У Парламентських республіках встановлено гарантії конституційні здійснення парламентом усієї повноти його законодавства, контролюючих і установчих повноважень, активної творчої роботи. В основі цих гарантій — визнання принципу поділу влади.

Главою уряду в Парламентських республіках може бути особа, що користується довірою парламенту. Звичайно це лідер більшості в парламенті або особа, яку підтримує коаліція парламентських фракцій. Прем'єр-міністр формує склад уряду, який також повинен одержати підтримку парламенту. В усіх варіантах існуючих у світі Парламентських республік функції президента значно обмежені й він не є центром, фігурою у системі вищих державних органів, не має можливостей для знач, впливу на уряд.

Президент не може бути главою уряду, здійснювати контроль над  ним. Уряд несе політ, відповідальність не перед президентом, а тільки перед  парламентом. Вияв недовіри до уряду  з боку парламенту змушує уряд піти у відставку. Президент обирається, як правило, таким чином, щоб він  не зміг протиставити себе парламенту. Його обирає парламент (Угорщина, Чехія) або спеціальна колегія, до якої входить  і парламент (Індія, Італія, Німеччина). Можливі й винятки з цього  правила. Так, у Болгарії та Македонії  президент обирається безпосередньо  народом, але його конституційний статус як президента Парламентською республікою не змінюється. Президент офіційно призначає уряд після вирішення цього питання парламентом.

Неодмінною ознакою Парламентських республік є наявність конституційного інституту права розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів на вимогу уряду або глави держави. Підстави розпуску парламенту в різних країнах різні: порушення парламентом строків формування уряду, неодноразове висловлювання недовіри уряду або неприйняття державного бюджету у визначений законом строк, факт, припинення діяльності парламенту у зв'язку з неявкою депутатів тощо. Розпуск парламенту не порушує парламентські форми правління. Йдеться тільки про обрання нового складу парламенту, який має працювати ефективніше. [49, c. 174]

У Парламентській республіці парламент відіграє важливу роль у функціонуванні механізму політ влади. Він здійснює функції форуму, на якому відкрито, гласно і публічно обговорюються питання суспільного, політичного і державного життя народу, досягаються певна координація і узгодженість різних інтересів, приймаються відповідні рішення. Водночас ефективність і стабільність Парламентської республіки залежать від авторитету політичних партій, які борються за місце в парламенті, та від системи парламентських фракцій. Наявність значної кількості фракцій у парламенті вимагає обов'язкового утворення їх парламентської коаліції, парламентської більшості, необхідної для прийняття законів і формування уряду. За нерозвиненої партійної системи або великої кількості партій, представлених у парламенті, що притаманно державам і суспільствам перехідного періоду, крайні праві або крайні ліві партії можуть блокувати роботу парламенту, навіть входячи до парламентської більшості. Одним з наслідків цього є неефективна діяльність парламенту, тимчасовість, нестабільність уряду, часта його зміна, що може призвести до паралічу всієї системи влади. [27, c. 87]

Неодмінною ознакою Парламентської республіки є наявність конституційного  інституту права розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів на вимогу уряду або глави  держави. Підстави розпуску парламенту в різних країнах різні: порушення парламентом строків формування уряду, неодноразове висловлювання недовіри уряду або неприйняття держ. бюджету у визначений законом строк, факт, припинення діяльності парламенту у зв'язку з неявкою депутатів тощо. Розпуск парламенту не порушує парлам. форми правління. Йдеться тільки про обрання нового складу парламенту, який має працювати ефективніше.