Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні

Львівський державний університет  внутрішніх справ

 

 

 

 

Кафедра адміністративного

права та процесу

 

 

 

Курсова робота

на тему :

Адміністративно-правовий статус іноземців в Україні

 

 

 

 

Виконав:

студент 8-групи ІІ курсу

юридичного факультету

Кузяк Мар’ян

 

Перевірив

к.ю.н., доцент:

Ковалів Я.В.

 

 

 

 

 

Львів - 2008

 

План

Вступ

Розділ  I. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Розділ II. В'їзд в Україну і виїзд з України

Розділ III. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав

Розділ IV. Проблеми визначення сутності адміністративно0-правового статусу іноземців в Україні

Висновок 

Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Ми живемо у нелегку, проте надзвичайно  насичену історичними подіями добу переходу від несвободи, гніту, безправ’я  до утвердження прав людини, поваги до гідності особистості, усвідомлення того, що людина сама відповідає за себе, за своє сьогодення та прийдешнє. Нова Україна, яка набула незалежності на зламі століть, проголосила для  себе, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються за найвищу  соціальну цінність.

Український народ – громадяни  України усіх національностей –  обрав шлях побудови демократичної  Держави, тобто Держави, в якій буде здійснено принцип панування  права, що ґрунтується на визнанні прав і свобод людини. Права людини в  сучасному світі – це не просто актуальна тема, це проблема.

До складу населення України  як сукупності людей, що проживають у  межах території України і  підлягають її юрисдикції, крім громадян України входять також іноземці та особи без громадянства (апатриди).

Конституція України чітко розмежувала  поняття «іноземець» та «особа без  громадянства», відносячи до перших лише іноземних громадян (ст. 26). Відповідно до конституційних положень у законах  України «Про правовий статус іноземців  та осіб без громадянства» (ст. 1) та «Про громадянство України» (ст. 1) дається  нормативне визначення іноземців та осіб без громадянства: іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа  без громадянства - особа, яку жодна  держава відповідно до свого законодавства  не вважає своїм громадянином.

Іноземці можуть у встановленому  порядку іммігрувати в Україну  на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово  перебувати на її території.

 

 

Розділ I. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Правовий статус іноземців в  Україні визначають Конституція  України, Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  від 4 лютого 1994 p., Закон України «Про біженців» у редакції Закону від 21 червня 2001 p., інші нормативні акти і  міжнародні договори України.

Основний принцип, на основі якого  встановлюється правовий статус іноземців  в Україні, закріплено у ст. 26 Конституції: іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами  і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України[1].

Цим Конституція України закріплює  національний правовий режим іноземців  в України. Цей режим¹  характеризується такими рисами:

1)  він має загальний (неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на  всі категорії іноземців, хоча  правовий статус окремих із  них може мати певні особливості;

2)  іноземці користуються тими  ж правами і виконують ті  ж обов’язки, що й громадяни  України. Так, Конституцією та  законами України іноземцям та  особам без громадянства гарантуються  особисті (громадянські) права, що  належать до загальновизнаного  переліку природних прав: право  на життя та його захист; право  на повагу до гідності; право  на свободу та особисту недоторканність;  право на недоторканність житла;  право на шлюб і сімейні  відносини; право на таємницю  листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції; право  на невтручання в особисте  і сімейне життя; право на  свободу пересування, вільний  вибір місця проживання; право  на свободу думки і слова,  на вільне вираження своїх  переконань; право на свободу  і віросповідання.

Іноземці та особи без громадянства користуються в Україні численними економічними, соціальними та культурними  правами і свободами. Як суб'єкти права приватної власності вони можуть володіти, користуватись і  розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої  діяльності. У їхній власності  можуть перебувати житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, засоби виробництва, кошти тощо. Вони також є суб'єктами свободи підприємницької  діяльності, права на працю, права  на страйк, права на відпочинок, права  на соці­альний захист, права на житло, права на достатній життєвий рівень, права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування [5, с.8], права на сприятливе навколишнє середовище і екологічну безпеку.

Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їхніх особистих, майнових та інших прав. Зокрема, за статтями 147, 150 Конституції України, статтями 13, 42, 43, 94 Закону України «Про Конституційний Суд України» вони, як і громадяни України, можуть звертатися з письмовими клопотаннями до Конституційного Суду України за необхідності тлумачення Конституції та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту своїх конституційних прав і свобод. Національним режимом у галузі цивільного процесуального права іноземці та особи без громадянства корис­туються відповідно до положень статей 423, 424 Цивільного процесуального кодексу України незалежно від їх перебування на території України;

3)  дія національного режиму  щодо іноземців має певні межі: вони повністю не прирівнюються  у правах та обов'язках до  громадян України.

Так, іноземці не користуються в Україні  більшістю політичних прав (не можуть об'єднуватися в політичні партії; не беруть участі в управлінні державними справами; не мають виборчих прав; не можуть брати участі в референдумах; не мають права рівного доступу  до державної служби; не можуть створювати профспілки тощо), мають дещо менший порівняно громадянами України  обсяг економічних, соціальних і  культурних прав (не мають права користуватися об'єктами права державної та комунальної власності, права на захист від незаконного звільнення, права на соціальний захист, права безоплатно здобути вищу освіту тощо); на них не поширюється обов'язок відбувати військову службу.

4)  національний правовий режим  має безумовний характер - він  поширюється на іноземців та  осіб без громадянства незалежно  від того, мають чи ні громадяни  України подібні права у відповідних  країнах [3, с.66].

Положеннями ст. 24 Конституції України  та ч. 2 ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»  закріплено принцип недискримінації  іноземців та осіб без громадянства: вони є рівними перед законом  незалежно від походження, соціального  і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру  занять, інших обставин.

Водночас Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ч. З ст. 2) передбачає можливість реторсії - обмежувальних  заходів, що застосовуються Україною щодо громадян іншої держави у відповідь  на несправедливі, недружні (але правомірні під кутом зору міжнародного права) дії цієї держави стосовно громадян України: «якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави  на території України. Це рішення  набирає чинності після його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть  підстави, за яких воно було прийнято» [11, с.109-111.].

Правовий статус різних категорій  іноземців в Україні має певні  особливості. Це, зокрема, стосується:

-  іноземців, які іммігрували  в Україну на постійне проживання;

-  іноземців, які іммігрували  в Україну для тимчасового  пра­цевлаштування (згідно з Порядком  оформлення іноземцям та особам  без громадянства дозволу на  працевлаштування в Україні, затвердженим  Постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 р. № 2028, дозвіл на працевлаштування оформляється іноземцеві, який має намір провадити в Україні трудову діяльність за умови, якщо в країні (регіоні) відсутні працівники, які спроможні виконувати цей вид роботи, або є достатні обґрунтування доцільності використання праці іноземних фахівців, якщо інше не передбачене міжнародними договорами України);

- політемігрантів (іноземців, яким  надано притулок на території  України);

- біженців;

- осіб, які користуються дипломатичними  і консульськими привілеями та  імунітетами;

- іноземців, які перебувають  на території України на підставах,  передбачених міжнародними договорами  України (наприклад, військовослужбовці  інших держав);

- нелегальних мігрантів тощо. Так, зокрема, статус іноземців, які користуються дипломатичними і консульськими привілеями та імунітетами (дипломатичних агентів) характеризується тим, що на них не поширюється юрисдикція України. Наявність дипломатичних і консульських привілеїв та імунітетів означає: недоторканність особи, недоторканність житла, імунітет від юрисдикції, фіскальний імунітет, митні привілеї тощо [12, с.6.].

До іноземців, які користуються повним імунітетом від юрисдикції України, належать: глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу  представництв, члени сімей глав дипломатичних представництв і  члени сімей дипломатичного персоналу  представництв, представники інших  держав (глави держав, урядів тощо), члени парламентських і урядових делегацій, співробітники деяких міжнародних  організацій. Проте на цих осіб не розповсюджується імунітет від цивільної  юрисдикції в тих випадках, якщо вони вступають у цивільно-правові  відносини як приватні особи у  зв'язку з позовами про належне  їм нерухоме майно на території України, спадкування, а також у зв'язку з позовами, що випливають з їхньої професійної або комерційної  діяльності, що здійснюється ними за межами службових обов'язків. Крім того, глава дипломатичного представництва, члени дипломатичного персоналу підлягають юрисдикції України в разі згоди на це акредитуючої держави².

Особливий статус на території України  мають біженці.

Біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих  побоювань стати жертвою переслідувань  за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися  цим захистом унаслідок таких  побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися  до неї внаслідок зазначених побоювань.

Правовий статус біженців в Україні  визначається Законом України «Про біженців»³ та міжнародно-правовими документами, найважливішими з яких є Конвенція ООН про статус біженців 1951 р. та Протокол щодо статусу біженців 1967 p., які були ратифіковані Україною 10 січня 2002 р. Правовий статус цієї категорії іноземців та осіб без громадянства в Україні характеризується такими особливостями.

 Вони не можуть бути вислані  або примусово повернуті до  країни, з якої вони прибули  та де їхньому життю або  свободі загрожує небезпека. Цей  принцип, який отримав у міжнародному  праві назву «non refoulement», є основним  елементом притулку (без нього  притулок втрачає будь-який сенс), він закріплений у ст. З Закону  України «Про біженців» відповідно  до вимог ст. 33 Конвенції ООН  про статус біженців: «Країни,  що домовляються, не будуть жодним  чином висилати чи повертати  біженців на кордон країни, де  їхньому життю чи свободі загрожує  небезпека через їхню расу, релігію,  громадянство, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання» [9, с.2-13.].

Україна сприяє збереженню єдності  сімей біженців. Біженці мають  рівні з громадянами України  права на:

• пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
• працю;
• підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;
• охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;
• відпочинок;
• освіту;
• свободу світогляду і віросповідання;
• направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;
• володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
• оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;
• звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
• правову допомогу.