Адміністративна відповідальність

Варіант 8

План.

1. Адміністративна відповідальність.

2. Управління охороною здоров’я  населення.

3. Ситуації 1, 2

4. Список літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність - це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що скоїли ці правопорушення, повинні дати відповідь перед повноваженим державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку.

Адміністративній відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності, притаманні такі ознаки: 1) має зовнішній характер; 2) застосовується лише за вчинення правопорушення; 3) пов'язана з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; 4) визначена у нормах права; 5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку; 6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами; 7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративні правопорушення - одні з найпоширеніших з усіх видів правопорушень. І хоча суспільна шкідливість кожного окремого адміністративного правопорушення є незначною, але їх сумарна кількість становить загрозу для держави і суспільства, прав і свобод громадян, що підкреслює необхідність адекватного реагування на такі протиправні прояви з боку держави.

У ст.92 Конституції України адміністративну відповідальність визначено одним з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона виступає наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адміністративного законодавства, що тягне невідворотність реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки) та встановлюється виключно її законами.

Адміністративна відповідальність від інших видів юридичної відповідальності відрізняється за такими критеріями:

- за підставами її застосування;

- за органами, які її застосовують;

- за колом суб'єктів відповідальності;

- за правовими наслідками;

- процесуальною процедурою її  здійснення;

- за санкціями.

Об'єктом адміністративного проступку є суспільні відносини, що виникають у різних сферах державного управління.

За процедурою застосування і здійснення. На відміну від провадження у справах про адміністративні правопорушення, в дисциплінарному провадженні факт скоєння проступку встановлюється на підставі записів, пояснень винного. Порядок накладення стягнення, як правило, оформляється наказом по органу, установі, підприємству. В адміністративному - факт вчинення встановлюється на підставі протоколу про адміністративне правопорушення. Крім того в дисциплінарному провадженні менш виражені стадії просування справи.

Адміністративній відповідальності властиві наступні особливості:

- Адміністративна відповідальність  має публічний державно-обов'язковий  характер. Виявляється це в тому, що проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави.

- Право адміністративного покарання, як правило зосереджується, в органах виконавчої влади, у судах загальної юрисдикції, адміністративних комісіях при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад, виконавчих комітетах відповідних рад, що обумовлює надання їм юрисдикційних повноважень, що є по суті судовими функціями (органи які їх здійснюють називаються "органами адміністративної юрисдикції").

- Вона є специфічною формою  правового реагування з боку  держави в особі її компетентних  органів на певну категорію  протиправних проявів і є наслідком  винного суспільно шкідливого (антигромадського) діяння. В адміністративній відповідальності знаходять вияв обидва аспекти правової відповідальності: позитивний та ретроспективний.

- Адміністративна відповідальність  врегульовується та захищається, як правило, з позасудовому порядку. Судді судів загальної юрисдикції розглядають справи, у випадках лише передбачених законодавством одноособово (ст.221 КУпАП, ст.12 Закону України "Про боротьбу з корупцією").

- Вона є одним з видів державного  примусу, являє собою державний  примус у вигляді застосування встановлених законодавством адміністративних стягнень. Реалізується в умовах неслужбової підлеглості.

- Вона зобов'язує правопорушника  дати відповідь перед повноважним  державним органом щодо своїх  неправомірних дій і понести  за це стягнення, з негативними для правопорушника наслідками (морального або матеріального характеру).

- Фактичною підставою для настання  адміністративної відповідальності, як правило, виступає адміністративне  правопорушення (проступок). У деяких  випадках законодавством передбачена адміністративна відповідальність за злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.

- Нормативною підставою адміністративної  відповідальності крім КУпАП  є інші законодавчі акти, зокрема, Повітряний кодекс України (ст.89-102), Водний кодекс України (ст.110-111), Митний кодекс України (ст.319-406), Закони України "Про боротьбу з корупцією", "Про відповідальність підприємств, установ і організацій за порушення законодавства про ветеринарну медицину", "Про рекламу", "Про об' єднання громадян" тощо.

- Правами щодо здійснення адміністративного  провадження наділене широке  коло повноважних державних органів, перелік яких визначений законодавством. Так у ст.255 КУпАП визначені  уповноважені особи, які мають  право складати протоколи про адміністративні правопорушення.

- Суб'єктами адміністративної відповідальності можуть бути осудні фізичні особи, що досягли 16 років, службові і посадові особи. Разом з тим у ст.184 КУпАП передбачається відповідальність батьків за протиправні дії неповнолітніх, якщо вони вчинили адміністративний проступок у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років.

- Вона, як правило, застосовується  відносно фізичних осіб, але не  виключає можливості притягнення  до відповідальності юридичних  осіб.

- Сутність адміністративної відповідальності полягає в тому, що до винних у скоєнні правопорушення застосовуються адміністративні стягнення, а до неповнолітніх заходи впливу.

- Реалізується у відповідних  процесуальних формах. Встановлено  особливий спрощений порядок  притягнення до відповідальності, який створює умови для оперативності і економічності застосування стягнень, дає необхідні гарантії здійснення права на захист. Також передбачає можливість притягнення особи до відповідальності без складання протоколу, стягнення штрафу на місці скоєння правопорушення (ст.258 КУпАП).

- Право встановлювати адміністративну  відповідальність надано Верховній  Раді України (стаття 92 Конституції  України), але в деяких випадках  її можуть встановлювати Президент  України, Кабінет Міністрів України, Міністерства, обласні, районні, міські Ради депутатів та їх виконкоми (ст.5 КУпАП України), обласні, Київська і Севастопольська міські Ради депутатів (крім того, можуть встановлювати правила, за порушення яких адміністративна відповідальність наступає за ст.ст. 152, 159, 182 КУпАП України).

- На відміну від інших видів  відповідальності за вчинення  адміністративних проступків на  правопорушників накладаються відповідні  адміністративні стягнення, заходи  впливу, адміністративне видворення  за межі України іноземних громадян і осіб без громадянства; зміст адміністративної відповідальності становить накладення адміністративних стягнень.

- Метою застосування адміністративного  стягнення є покарання та виховання  особи, яка вчинила адміністративне  правопорушення, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, відновлення порушених суспільних відносин, відшкодування шкоди.

- При повторюваності порушень  більше одного разу протягом  року виникає необхідність застосування  більш суворих адміністративних заходів (стягнень).

- Більшість адміністративних порушень  характеризується недодержанням  загальнообов'язкових правил, коли  діяння становить формальний  склад проступку незалежно від  настання шкідливих наслідків  матеріального характеру.

- Введення до багатьох норм  КУпАП дискреційних повноважень, тобто права діяти на власний  розсуд при встановленні адміністративних  заборон або нових видів покарань, при застосуванні альтернативних  стягнень, при визнанні обставин  скоєння проступків такими, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, при обранні місця розгляду адміністративної справи, скасування, зміни постанови з адміністративної справи.

- Крім того, адміністративна відповідальність  має: свій механізм запровадження  адміністративних загальнообов'язкових  правил (заборон); власний об'єкт  правоохорони; власний метод правоохорони (адміністративний та адміністративно-судовий); свої матеріальні, процесуальні норми, систему адміністративних покарань; особливості нормативного врегулювання адміністративної відповідальності. Суспільні відносини, що врегульовуються інститутом адміністративної відповідальності різні за своїм обсягом та змістом. Вона реалізується як в матеріальних нормах (які передбачають конкретні права та обов'язки.

Матеріальні норми адміністративної відповідальності мають однакову структуру з нормами інших галузей права і які, як правило, мають усі три елементи: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; кримінальне покарання накладається виключно судами.

Отже, адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна особливість - це те, що необхідною підставою для її застосування є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.

 

2. Управління охороною  здоров’я населення.

Право на охорону здоров'я — це передусім забезпечення відповідного життєвого рівня. Крім того, це право передбачає також наявність безпечного для життя і здоров я людини навколишнього природного середовища.

Згідно з ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Принципи охорони здоров'я:

• визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямком діяльності суспільства і держави, одним з головних факторів виживання та розвитку народу України;
• дотримання прав і свобод людини і громадянина у галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних із ними державних гарантій;
• загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
• відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я і медичну допомогу, поєднання вітчизняних традицій та досягнень зі світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
• децентралізація державного управління, розвиток самоуправління і самостійності працівників охорони здоров'я на правовій та договірній підставах та ін.

Система органів управління охороною здоров'я населення:

1. Кабінет Міністрів України.

2. Міністерство охорони здоров'я  України.

3. Рада міністрів АРК.

4. Державні функції у галузі  охорони здоров'я здійснюють також .інші органи, які мають у своєму  віданні установи охорони здоров'я. До таких органів, зокрема, належать: Міноборони України, МВС України, Служба безпеки України, Мінтранс України. Ці органи визначають структуру управління відомчими установами охорони здоров'я.

5. Місцеві державні адміністрації (управління охорони здоров'я  обласних державних адміністрацій, відділи охорони здоров'я районних державних адміністрацій).

Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-профілактичні, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.

До закладів охорони здоров'я належать лікарні, поліклініки, спеціалізовані диспансери, пологові будинки, санітарно-епідеміологічні центри, станції швидкої медичної допомоги, медико-санітарні частини установ і закладів та ін.

Санітарно-епідеміологічний нагляд

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України - перший заступник Міністра охорони здоров'я України.

Мета державного санітарно-епідеміологічного нагляду є контроль за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства, попередження, виявлення та усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людей та застосування у необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

До числа адміністративно-попереджувальних заходів, зокрема, належать:

1) відвідування об'єктів для  проведення перевірок дотримання  санітарного законодавства;

2) витребування від юридичних  осіб і громадян даних, що характеризують  санітарний та епідемічний стан  об'єктів, здоров'я людей;

3) введення карантину;

4) проведення обов'язкових профілактичних  щеплень;

5) обов'язковий медичний огляд  стану здоров'я відповідних груп  працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення:

1) вимога до порушника санітарного  законодавства припинити протиправну поведінку;

2) обмеження, тимчасова заборона  чи припинення будівництва, реконструкції  та розширення об'єктів;

3) обмеження, зупинення чи заборона  викидів (скидання) забруднюючих речовин;

4) вилучення із реалізації продуктів  харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів;